Урбанізація

Урбаніза́ція  (від лат. urbanus — міський) — зростання значення міст у розвитку суспільства, яке супроводжується ростом і розвитком міських поселень, зростанням питомої ваги міського населення, поширенням міського способу життя в певному регіоні, країні, світі.

Гуанчжоу, місто з населенням 12 млн осіб, є одним з восьми сусідніх мегаполісів, які перебувають у найбільшій агломерації на Землі.
Мумбаї є найбільш густонаселеним містом в Індії, і четвертим найбільш густонаселеним містом у світі із загальною кількістю населення 20,5млн ос.

За підрахунками вчених господарські втрати від хвороб урбанізації (перш за все шуму, стресу, забруднення) перевищують втрати від страйків.

Характерні риси

Сучасна урбанізація як всесвітнє явище має три спільні риси, притаманні для більшості країн.

Перша риса — швидкі темпи зростання кількості міського населення.

приклад: У 1800 р. в містах проживало близько 14 % населення світу, у 1950 р. — 29 %, а в 1990 р. — 46 %. У середньому міське населення щороку збільшується приблизно на 50 млн осіб.

Друга риса — зосередження населення і господарства переважно у великих містах. Це пояснюється насамперед характером виробництва, ускладненням його зв'язків з наукою, освітою. Крім того, великі міста зазвичай повніше задовольняють духовні потреби людей, краще забезпечують достаток і різноманітність товарів і послуг, доступ до даних.

Приклад: На початку XX сторіччя у світі налічувалося 360 великих міст (із населенням понад 100 тис. мешканців), у яких проживало тільки 5 % усього населення. Наприкінці 80-х рр. таких міст було вже 2,5 тис., а частка їх у світовому населенні перевищила ¼. У Радянському Союзі, за переписом 1959 р., великих міст було 148, а за переписом 1989 р. — близько 300. 3-поміж великих міст прийнято окремо виділяти найбільші міста-«мільйонери» з населенням понад 1 млн мешканців. На початку XX ст. їх було всього 10, на початку 80-х рр. — понад 200.

Третя риса — «розповзання» міст, розширення їхньої території. Для сучасної урбанізації особливо властивим є перехід від простих до групових форм міського розселення — від звичайного «точкового» міста до міських агломерацій — компактних територіальних угруповань міських і сільських поселень. Ядрами найбільших міських агломерацій стають переважно столиці, найважливіші промислові та портові центри.

Рівні та темпи урбанізації

Попри спільні риси, урбанізація в різних країнах і регіонах має певні відмінності, зокрема неоднакові рівні та темпи. За рівнем урбанізації всі країни світу можна поділити на три великі групи. Але найбільша різниця помітна між більш і менш розвинутими країнами. У розвинутих країнах рівень урбанізації в середньому становить 71 %, а в країнах, що розвиваються,— 33 %. Темпи урбанізації багато в чому залежать від її рівня. У наші дні міське населення в країнах, що розвиваються, зростає в 3 рази швидше, ніж у розвинутих. На них тепер припадає 1/6 усього щорічного приросту міських мешканців.

Стадії урбанізації

Вважається, що процес урбанізації пройшов три стадії:

  1. Від виникнення міст до XVIII ст.;
  2. Кінець XVIII — початок XX ст., коли відбувалося швидке зростання розмірів і чисельності міст;
  3. Метрополізація, яка характеризується зосередженням людей, багатств, політичних, економічних, культурних установ у містах у XX ст.

Іноді виділяють четверту стадію — дезурбанізацію, тобто зростання передмість, міграцію у сільські райони, планування нових міст тощо.

Стан на кінець XX ст.

У 1990 р. у містах світу мешкало близько 45 % населення світу. У середньому міське населення щорічно збільшувалося приблизно на 50 млн осіб. Наприкінці 1980-х рр. у світі було 2,5 тис. великих міст, а частка їх у світовому населенні перевищувала 1/3. Більше ніж 200 з них мали населення понад 1 млн осіб. Відбувався перехід від компактного міста до міських агломерацій — територіальних угруповань міських і сільських поселень. Ядрами найбільших міських агломерацій найчастіше ставали столиці, найважливіші промислові та портові центри. Найбільші міські агломерації склалися навколо Мехіко, Токіо, Сан-Паулу та Нью-Йорку, з чисельністю населення по 16-20 млн осіб.

Див. також

Література
  1. Голіков А. П. та ін. Вступ до економічної і соціальної географії. — К.: Либідь, 1996.
  2. (рос.) Лаппо Г. М. География городов. — М.: Мысль, 1971.
  3. (рос.) Пивоваров Ю. Современная урбанизация. М. 1976.
  4. (рос.) Ковалев С. О., Ковальская Н. Я. География населения СССР. — М.: Издательство МГУ, 1990.
  5. (рос.) Копылов В. А. География населения: учебное пособие — М., 2005.
  6. (рос.) Население и трудовые ресурсы: Справочник. — М.: Мысль, 1990.
  7. Паламарчук М. М., Паламарчук О. М. Економічна і соціальна географія України з основами теорії. — К.: Знання, 1998.
  8. Топчієв О. Г. Основи суспільної географії — Одеса: Астропринт, 2001.
  • (рос.) Перцик Е. Н. Города мира. География мировой урбанизации. — М. : Международные отношения, 1999.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.