Фаетон

Фаетон (грец. Φαέθων) — син Геліоса й океаніди Клімени (варіант: мисливця Кефала та богині світанку Еос). Також Фаетон — епітет Геліоса. На честь нього названа гіпотетична планета.

Фаетон
дав.-гр. Φαέθων

Герб Креспіно, який зображує міф про Фаетона (палаццо Комунале)
Божество в давньогрецька релігія
Батько Геліос або Clymenusd
Мати Клімена або Меропа[1]
Брати/сестри Phaethusad, Meroped[1], Astrisd, Лампетія і Aegialed
Діти Eretrieusd
Вбивця Зевс
Персонаж твору Phaethon і Метаморфози
 Медіафайли у Вікісховищі

Міф про Фаетона

Фаетон, сумніваючись хто його батько, спитав у Геліоса чи дійсно він його син. Геліос заприсягнувся, що так, і дав слово виконати будь-яке бажання сина на знак підтвердження своїх слів. Фаетон попросив правити один день сонячною колісницею. Геліос, хоч і відмовляв сина, мусив згодитися.

Побачивши землю далеко внизу та сузір'я Скорпіона, Фаетон злякався і не втримав віжки, не втримав безсмертних коней, збився з дороги й віддалився від землі, через що там настали холоди. Тоді він наблизився до землі, яка внаслідок цього мало не згоріла: запалали поля і ліси, рівнини розверзлися, а в містах почалися пожежі.

Бачачи нещастя, Зевс ударом блискавки розбив колісницю, тіло нерозважливого сміливця впало в річку По (або Ерідан). Сестри Фаетона з туги перетворилися на тополі й вільху, а їхні сльози — на бурштин.

Трактування міфу про Фаетона

Дослідники пояснюють виникнення міфу про Фаетона давнім щорічним обрядом принесення в жертву юнака з царського роду. Жертвопринесення відбувалося в найкоротший день року. Справжній цар розігрував власну смерть і поховання, а жертві давалися всі його титули, почесті і регалії влади. У Фракії його розчленяли жриці в масках коней, у Коринфі — прив'язували до колісниці, запряженої кіньми, та відпускали її в поле, де колісниця тягала юнака, поки той не помирав. Після цього справжній цар повертався[2].

Також міф про Фаетона трактується як опис падіння метеорита чи астероїда. Враження колісниці блискавкою пояснюється як спалах, яким супроводжувалося падіння, а розверзення землі як утворення кратера. Місцем падіння вважається острів Сааремаа в Балтійському морі у VIII—VII ст. до. н. е. Греки, якщо і не бачили падіння, то могли дізнатися про нього від торговців бурштином, що добувався в Балтійському морі[3].

Фаетон у мистецтві
Падіння Фаетона. Пітер Пауль Рубенс

Поетичний міф про Фаетона опрацювали Евріпід (трагедія «Фаетон», від якої збереглися нечисленні уривки) та Овідій («Метаморфози»). Мотиви міфа відбито на давньогрецьких монетах, у вазописі, у творах Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Джуліо Романо, Я. Тінторетто, П. П. Рубенса, Н. Пуссена, П. Пікассо, в музиці Д. Скарлатті та К. Сен-Санса.

У «Правдивій історії» Лукіана, Фаетон є королем Сонця і воює з Місяцем.

Див. також

Примітки
  1. Любкер Ф. Merope // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 861.
  2. Грейвс, Р. (1992). Мифы Древней Греции. Москва: Прогресс. с. 117–118.
  3. Сухих, В.В. (2002). O возможной интерпретации мифа о Фаэтоне. ΙΣΣΕΔΩΝ: Альманах по древней истории и культуре. Екатеринбург: Изд-во Гуманит. ун-та.

Література
  • Словник античної міфології. — К.: Наукова думка, 1985. — 236 сторінок.
  • Мифы Древней Греции / Р. Грейвс; Пер. с англ. К. П. Лукьяненко ; Под ред. и с послесл. А. А. Тахо-Годи. — М. : Прогресс, 1992. — 620 с. (рос.)
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.