Фактор загального інтелекту

Чарльз Спірмен, один з перших дослідників в області психометрії, виявив, що оцінки школярів серед імовірно не пов'язаних випробовуваних мали позитивну кореляцію між собою, і з'ясував, що ці кореляції відображають вплив переважаючого фактору, який він позначив, як g, фактор загального інтелекту. Він розробив модель, де всі відмінності в результатах тестів інтелекту можна пояснити двома факторами.

• Перший фактор є специфічним для індивідуальних інтелектуальних завдань — це індивідуальні особливості, які дозволяють людині виконувати одне завдання на інтелект краще іншого.
• Другий — це g, фактор загального інтелекту, що відповідає за успішність виконання інтелектуальних завдань в цілому. Однак, теорія Спірмена показала себе занадто простою, оскільки ігнорувала вплив групових факторів (просторова пам'ять, візуалізація, вербальні здібності), які також можуть бути виявлені за допомогою факторного аналізу.

Накопичення інформації, одержаної з інтелектуальних тестів, і більш сучасні техніки аналізу зберегли центральну роль g і привели дослідників до сучасної теорії фактора g. Ієрархія факторів з g на найбільш високому рівні і груповими факторами на більш низьких рівнях в даний час є найбільш поширеною моделлю розумових здібностей. Також було запропоновано й інші моделі, навколо яких розгорілися палкі суперечки щодо g і альтернативних теорій інтелекту.[1]

Дані, одержані в результаті спостережень за тим, що підраховують всі інтелектуальні тести, за виділенням основ фактора g, позитивно корелюють між собою. Фактор g може бути одержаний як основний фактор з результатів інтелектуальних тестів за допомогою аналізу основних компонентів або факторного аналізу.

Взаємовідносини між фактором g й інтелектуальними тестами можна пояснити на наступному прикладі. Існують об'єкти, що змінюються в розмірах, такі як, наприклад, людське тіло. Жоден конкретний вимір людського тіла не дає чіткого уявлення про його розмір. Навпаки, може бути зроблено багато різних вимірів, подібних тим, які робить кравець. Всі ці виміри будуть мати позитивну кореляцію між собою і якщо кожний з них зробить свій внесок у загальний результат, одержане ціле дасть точніший опис розміру індивіда, ніж кожний конкретний вимір. Це дозволяє застосувати метод факторного аналізу. Цей процес схожий на знаходження середнього із суми вимірів конкретної змінної, але замість розміру тут виступає сумарний вимір зразків змінної. Звичайно, різниця в розмірах не повною мірою дає звіт за всі відмінності людського тіла. Техніки факторного аналізу не обмежені у продукуванні єдиного чинника.

Так, проводячи аналіз людського тіла, можна, наприклад, виділити два основні чинники:

• зріст
• обхват

Однак, результати тестів пізнавальних здібностей фактично продукують первинний переважний чинник g.

Тести пізнавальних здібностей валідні настільки, наскільки вони вимірюють фактор g. Якщо показники виконання завдання, виражені кількісно високо корелюють з фактором g, таке завдання вважається пов'язаним з g. Творці тестів IQ, метою яких взагалі є створення надійних і валідних тестів, таким чином намагаються зробити свої тести пов'язаними з g, настільки наскільки це можливо. Історично, під цим мали на увазі зниження впливу групових факторів за допомогою використання якомога більш різноманітних задач на інтелект. Однак, такі тести, як матриці Равенна вважаються найбільш пов'язаними з фактором g, хоча і складені з досить одноманітних задач.

Тести елементарних пізнавальних здібностей також сильно корелюють з фактором g. Вони, як і припускає їхня назва, є простими завданнями, які вочевидь, вимагають незначних розумових зусиль, але при цьому досить сильно корелюють з найбільш всебічними інтелектуальними тестами.

Визначення, якого кольору лампочка: блакитного або червоного, або ж визначення того, скільки квадратів намальовано на екрані: 5 або 4 — це типові приклади таких тестів. Відповіді на такі питання зазвичай надаються за допомогою найбільш швидкого натискання на потрібну кнопку. Часто на додаток до двох кнопок, призначених для варіантів відповіді, додається третя кнопка, створена для очікування початку тесту. Коли стимул пред'являється випробуваному, він переносить руку з кнопки старту на кнопку правильної відповіді. Це дозволяє експериментатору визначити, скільки часу було витрачено на роздумування над відповіддю на питання (час реакції, який вимірюється в долях секунди) і скільки часу було витрачено на фізичний рух руки до правильної кнопки (час руху). Час реакції сильно корелює з фактором g, в той час як час руху менш сильно. Використання тестів елементарних пізнавальних здібностей дозволило провести кількісну оцінку гіпотези, що стосується тестових забобонів, мотивації того, хто проходить випробування і групових відмінностей. Ці тести, які мають як перевагу свою простоту, забезпечують зв'язок між класичними тестуваннями інтелекту і біологічними доказами, такими як дослідження МРТ.[2]

Фактор g має велику кількість біологічних корелятів. До сильних корелятів відносяться

1. маса префронтальних часток головного мозку
2. загальна маса головного мозку
3. рівень метаболізму глюкози в головному мозку

Фактор g корелює не так сильно, але все ж значимо із загальним розміром людського тіла. Існує суперечлива інформація щодо кореляції між фактором g і швидкістю проведення нервових імпульсів в периферичній нервовій системі, одні дослідження вказують на значні позитивні кореляції, інші говорять про відсутність кореляції або ж навіть про негативні кореляції.

Сучасні дослідження припускають, що в широкому сенсі спадковість фактора g знаходиться в проміжку між 0,5 і 0,8, а його спадковість у вузькому сенсі становить приблизно 0,3, хоча причини цього досі невідомі. Спадковість більшості результатів тестів таким чином приписується фактору g.

Тривалий час вважалося, що розмір головного мозку корелює з фактором g (Jensen, 1998). Недавні дослідження MRI на близнюках (Томпсон та ін, 2001) показали, що кількість сірої речовини у фронтальній корі високо значимо корелює з фактором g і є високо успадкованими. Подібні дослідження вказують, що кореляція між розміром головного мозку (припускаючи, що його спадковість становить 0,85) і фактором g 0,4; а також звертають увагу на те, що ця кореляція опосередкована генетичними факторами (Posthuma et al., 2002). Фактор g спостерігаємо як у мишей, так і у людей (Matzel et al., 2003). Фактор g можливо є обмеженим обсягом короткочасної пам'яті. Розумові здібності чи C, обсяг короткочасної пам'яті (вимірюваний в бітах інформації) — це добуток Ck (в біт / сек), індивідуальної швидкості переробки інформації, на D (сек), тривалість сприйняття інформації в короткочасній оперативнії пам'яті, що означає тривалість запам'ятовування. Звідси:

C (біт) = Ck (біт / сек) х D (сек)

G має позитивну кореляцію з традиційними показниками успіху :

• академічною успішністю
• успішністю виконання робочих обов'язків
• кар'єрним престижем

негативну кореляцію із соціально осуджуваними явищами

• виключенням зі школи
• незапланованою вагітністю
• бідністю
• убогістю

Тести інтелекту, що вимірюють різні здібності, не мають більш високу прогностичну здатність, ніж фактор g. Наукові публікації про відмінності в інтелекті, виявлені у різних етнічних груп, викликали громадські суперечки на дану тему.

Ефект Флінна описує зростання показників IQ з плином часу. Не існує єдиної точки зору, чи викликає ріст показників IQ аналогічний підйом фактора g. До того ж дослідження останнього часу вказують на те, що показники IQ у розвинених країнах перестають рости. Статистичний аналіз результатів субтестів IQ припускає, що їхній внесок в ефект Флінна незалежний від фактора g.

Стівен Джей Гулд у своїх пізніх роботах висловив свої заперечення як щодо концепції фактора g, так щодо тестування інтелекту в цілому, що описано в його книзі «Неправильні вимірювання людини», яка викликала чималі суперечки.

• Деякі дослідники штучного розуму обстоюють точку зору, яка стверджує, що про науку про розумові здібності можна говорити як про «комп'ютеріонізм», і вона є «недоумкуватою і безглуздою», зазначаючи:«Тести розумових здібностей міряють відмінності у виконанні завдань, які скоро будуть робити за нас комп'ютеризовані механізми. Такі здібності не мають нічого спільного з геніальністю ».

Експерт в області інтелекту Говард Гарднер зазначає:

Я не вірю, що існує один єдиний спільний талант, як його б не називали, інтелектом, креативністю чи фактором g. Я не розміщую таланти всередину людського головного мозку, воліючи витлумачувати всі досягнення, як взаємодію між розумовими потенціалами, з одного боку і ресурсами і можливостями, наданими навколишнім культурним середовищем, з іншого боку… Вся інтелектуальна і креативна робота виконується в рамках деякого роду соціальних дисциплін, ремесел чи організованої діяльності, званих компетенцією. Відповідно, немає сенсу говорити про людину, що вона взагалі талановита чи креативна.

Філіп Кітчер в 1985 році написав:

Багато вчених зараз переконані, що не існує єдиної міри інтелектуальних здібностей — ніякого загального інтелекту. Їхні припущення щодо концепції загального інтелекту ґрунтуються на думці про те, що різні інтелектуальні здібності не дуже добре корелюють між собою. Корисно продовжувати виставляти на загальний огляд міф про «загальний інтелект».

• Ackerman, P. L., Beier, M. E., & Boyle, M. O. (2005). Working memory and intelligence: The same or different constructs? Psychological Bulletin, 131, 30-60. doi: 10.1037/0033-2909.131.1.30
• Bartholomew, D.J., Deary, I.J., & Lawn, M. (2009). A New Lease of Life for Thomson's Bonds Model of Intelligence. Psychological Review, 116, 567–579.doi: 10.1037/a0016262
• Brody, N. (2006). Geocentric theory: A valid alternative to Gardner's theory of intelligence. In Schaler J. A. (Ed.), Howard Gardner under fire: The rebel psychologist faces his critics. Chicago: Open Court.
• Carroll, J.B. (1995). Reflections on Stephen Jay Gould's The Mismeasure of Man (1981): A Retrospective Review. Intelligence, 21, 121–134.
• Carroll, J.B. (1997).Psychometrics, Intelligence, and Public Perception.Intelligence, 24, 25-52.
• Chabris, C.F. (2007).Cognitive and Neurobiological Mechanisms of the Law of General Intelligence.^{[недоступне посилання з травня 2019]} In Roberts, M. J. (Ed.) Integrating the mind: Domain general versus domain specific processes in higher cognition. Hove, UK: Psychology Press.
• Chabris, C.F., Hebert, B.M, Benjamin, D.J., Beauchamp, J.P., Cesarini, D., van der Loos, M.J.H.M., Johannesson, M., Magnusson, P.K.E., Lichtenstein, P., Atwood, C.S., Freese, J., Hauser, T.S., Hauser, R.M., Christakis, N.A., and Laibson, D. (2012). «Most Reported Genetic Associations with General Intelligence Are Probably False Positives» Psychological Science 23 (11): 1314–1323. doi: 10.1177/0956797611435528 PMC 3498585 PMID 23012269.
• Davidson, J.E. & Kemp, I.A. (2011). Contemporary models of intelligence. In R.J. Sternberg & S.B. Kaufman (Eds.), The Cambridge Handbook of Intelligence. New York, NY: Cambridge University Press.
• Deary, I.J. (2012). Intelligence. Annual Review of Psychology, 63, 453–482.
• Deary, I.J. (2001). Intelligence. A Very Short Introduction. Oxford: Oxford University Press. doi: 10.1093/actrade/9780192893215.001.0001
• Deary I.J. (2000). Looking Down on Human Intelligence: From Psychometrics to the Brain. Oxford, England: Oxford University Press. doi: 10.1093/acprof: oso/9780198524175.001.0001
• Deary, I.J., & Pagliari, C. (1991). The strength of g at different levels of ability: Have Detterman and Daniel rediscovered Spearman's «law of diminishing returns»? Intelligence, 15, 247–250. doi: 10.1016/0160-2896(91)90033-A
• Deary, I.J., Egan, V., Gibson, G.J., Brand, C.R., Austin, E., & Kellaghan, T. (1996). Intelligence and the differentiation hypothesis. Intelligence, 23, 105–132. doi:http://dx.doi.org/10.1016%2FS0160-2896%2896%2990008-2 10.1016/S0160-2896(96)90008-2]
• Deary, I.J., Spinath, F.M. & Bates, T.C. (2006). Genetics of intelligence. Eur J Hum Genet, 14, 690–700. doi: 10.1038/sj.ejhg.5201588
• Deary, I.J., Penke, L., & Johnson, W. (2010) The neuroscience of human intelligence differences Nature Reviews Neuroscience, 11, 201–211.
• Detterman, D.K.,Daniel, M.H. (1989). Correlations of mental tests with each other and with cognitive variables are highest for low-IQ groups. Intelligence, 13, 349–359. doi: 10.1016/S0160-2896(89)80007-8
• Eysenck, H.J. (1995). Creativity as a product of intelligence and personality. In Saklofske, D.H. & Zeidner, M. (Eds.), International Handbook of Personality and Intelligence (pp. 231–247). New York, NY, US: Plenum Press.
• Floyd, R. G., Shands, E. I., Rafael, F. A., Bergeron, R., & McGrew, K. S. (2009). The dependability of general-factor loadings: The effects of factor-extraction methods, test battery composition, test battery size, and their interactions.Intelligence, 37, 453–465.
• Flynn, J. (2011). Secular changes in intelligence. Pages 647–665 in R.J. Sternberg & S.B. Kaufman (eds.), Cambridge Handbook of Intelligence. New York, NY: Cambridge University Press.
• Frey, M. C.; Detterman, D. K. (2003). «Scholastic Assessment or g? The Relationship Between the Scholastic Assessment Test and General Cognitive Ability». Psychological Science 15 (6): 373–378. doi: 10.1111/j.0956-7976.2004.00687.x. PMID 15147489.
• Gottfredson, L. S. (1998, Winter). The general intelligence factor. Scientific American Presents, 9(4), 24-29.
• Gottfredson, L. S. (2002). g: Highly general and highly practical. Pages 331–380 in R. J. Sternberg & E. L. Grigorenko (Eds.), The general factor of intelligence: How general is it? Mahwah, NJ: Erlbaum.
• Gottfredson, L.S. (2007).Innovation, fatal accidents, and the evolution of general intelligence. In M. J. Roberts (Ed.), Integrating the mind: Domain general versus domain specific processes in higher cognition (pp. 387–425). Hove, UK: Psychology Press.
• Gottfredson, L.S. (2011). Intelligence and social inequality: Why the biological link? Pp. 538–575 in T. Chamorro-Premuzic, A. Furhnam, & S. von Stumm (Eds.), Handbook of Individual Differences. Wiley-Blackwell.
• Gould, S.J. (1996, Revised Edition). The Mismeasure of Man. New York: W. W. Norton & Company.
• Haworth, C.M.A. et al. (2010). The heritability of general cognitive ability increases linearly from childhood to young adulthood. Mol Psychiatry, 15, 1112–1120. doi: 10.1038/mp.2009.55
• Horn, J. L. & McArdle, J.J. (2007). Understanding human intelligence since Spearman. In R. Cudeck & R. MacCallum, (Eds.). Factor Analysis at 100 years (pp. 205–247). Mahwah, NJ: Lawrence Erlbaum Associates, Inc.
• Humphreys, L.G., Rich, S.A. & Davey, T.C. (1985). A Piagetian Test of General Intelligence. Developmental Psychology, 21, 872–877.
• Hunt, E.B. (2011). Human Intelligence. Cambridge, UK: Cambridge University Press.
• Jensen, A.R. (1980). Bias in Mental Testing. New York: The Free Press.
• Jensen, A.R. (1982) The Debunking of Scientific Fossils and Straw Persons. Contemporary Education Review, 1, 121–135.
• Jensen, A.R. (1992). Understanding g in terms of information processing. Educational Psychology Review, 4, 271–308.
• Jensen, A.R. (1998). The g factor: The science of mental ability. Westport, CT: Praeger. ISBN 0-275-96103-6
• Jensen, A.R. (2000).A Nihilistic Philosophy of Science for a Scientific Psychology? Psycoloquy, 11, Issue 088, Article 49.
• Jensen, A.R. (2002). Psychometric g: Definition and substantiation. In R.J. Sternberg & E.L. Grigorenko (Eds.), General factor of intelligence: How general is it? (pp. 39-54). Mahwah, NJ: Erlbaum.
• Johnson, W., Bouchard, T.J., Krueger, R.F., McGue, M. & Gottesman, I.I. (2004). Just one g: Consistent results from three test batteries. Intelligence, 32, 95-107. doi: :10.1016/S0160-2896(03)00062-X
• Johnson, W., te Nijenhuis, J. & Bouchard Jr., T. (2008). Still just 1 g: Consistent results from five test batteries. Intelligence, 36, 81-95.
• Judge, T. A., Jackson, C. L., Shaw, J. C., Scott, B. A., and Rich, B. L. (2007). Self-efficacy and work-related performance: The integral role of individual differences. Journal of Applied Psychology, 92, 107–127.
• Kamphaus, R.W., Winsor, A.P., Rowe, E.W., & Kim, S. (2005). A history of intelligence test interpretation. In D.P. Flanagan and P.L. Harrison (Eds.), Contemporary intellectual assessment: Theories, tests, and issues (2nd Ed.) (pp. 23-38). New York: Guilford.
• Kane, M. J., Hambrick, D. Z., & Conway, A. R. A. (2005). Working memory capacity and fluid intelligence are strongly related constructs: Comment on Ackerman, Beier, and Boyle (2004). Psychological Bulletin, 131, 66-71.
• Keith, T.Z., Kranzler, J.HLubinski, D. (2009). Exceptional Cognitive Ability: The Phenotype. Behavior Genetics, 39, 350–358,., and Flanagan, D.P. (2001). What does the Cognitive Assessment System (CAS) measure? Joint confirmatory factor analysis of the CAS and the Woodcock-Johnson Tests of Cognitive Ability (3rd Edition). School Psychology Review, 30, 89-119.
• Korb, K. B. (1994). Stephen Jay Gould on intelligence. Cognition, 52, 111–123. doi: http://dx.doi.org/10.1016%2F0010-0277%2894%2990064-7
• Kovas, Y. & Plomin, R. (2006). Generalist genes: implications for the cognitive sciences. TRENDS in Cognitive Sciences, 10, 198–203.
• Kvist, A. & Gustafsson, J.-E. (2008). The relation between fluid intelligence and the general factor as a function of cultural background: A test of Cattell's Investment theory. Intelligence 36, 422–436.
• Lautrey, J. (2002). Is there a general factor of cognitive development? In Sternberg, R.J. & Grigorenko, E.L. (Eds.), The general factor of intelligence: How general is it? Mahwah, NJ: Erlbaum.
• Lubinski, D. (2009). Exceptional Cognitive Ability: The Phenotype. Behavior Genetics, 39, 350–358, doi: 10.1007/s10519-009-9273-0
• Lynn, R. (2003). The Geography of Intelligence. In Nyborg, H. (ed.), The Scientific Study of General Intelligence: Tribute to Arthur R. Jensen (pp. 126–146). Oxford: Pergamon.
• Mackintosh, N.J. (2011). IQ and Human Intelligence. Oxford, UK: Oxford University Press.
• McGrew, K.S. (2005). The Cattell-Horn-Carroll Theory of Cognitive Abilities: Past, Present, and Future. Contemporary Intellectual Assessment: Theories, Tests, and Issues. (pp. 136–181) New York, NY, US: Guilford Press Flanagan, Dawn P. (Ed); Harrison, Patti L. (Ed), (2005). xvii, 667 pp.
• Neisser, U., Boodoo, G., Bouchard Jr., T.J., Boykin, A.W., Brody, N., Ceci, S.J., Halpern, D.F., Loehlin, J.C. & Perloff, R. (1996). «Intelligence: Knowns and Unknowns». American Psychologist, 51, 77-101
• Oberauer, K., Schulze, R., Wilhelm, O., & Süß, H.-M. (2005). Working memory and intelligence — their correlation and their relation: A comment on Ackerman, Beier, and Boyle (2005). Psychological Bulletin, 131, 61-65.
• Penke, L., Denissen, J.J.A., and Miller, G.F. (2007). The Evolutionary Genetics of Personality European Journal of Personality, 21, 549–587.
• Plomin, R. (2003). Genetics, genes, genomics and g. Molecular Psychiatry, 8, 1-5.
• Plomin, R. & Spinath, F.M. (2004). Intelligence: genetics, genes, and genomics. J Pers Soc Psychol, 86, 112–129.
• Robertson, K.F., Smeets, S., Lubinski, D., & Benbow, C.P. (2010). Beyond the Threshold Hypothesis: Even Among the Gifted and Top Math/Science Graduate Students, Cognitive Abilities, Vocational Interests, and Lifestyle Preferences Matter for Career Choice, Performance, and Persistence. Current Directions in Psychological Science, 19, 346–351.
• Roth, P.L., Bevier, C.A., Bobko, P., Switzer, F.S., III, & Tyler, P. (2001). Ethnic group differences in cognitive ability in employment and educational settings: A meta-analysis. Personnel Psychology, 54, 297–330.
• Rushton, J.P. & Jensen, A.R. (2010). The rise and fall of the Flynn Effect as a reason to expect a narrowing of the Black-White IQ gap. Intelligence, 38, 213–219. doi: 10.1016/j.intell.2009.12.002
• Sackett, P.R., Borneman, M.J., and Connelly, B.S. (2008). High-Stakes Testing in Higher Education and Employment. Appraising the Evidence for Validity and Fairness. American Psychologist, 63, 215–227.
• Schmidt, F.L. & Hunter, J. (2004).General Mental Ability in the World of Work: Occupational Attainment and Job Performance. Journal of Personality and Social Psychology, 86, 162–173.
• Spearman, C.E. (1904). «'General intelligence', Objectively Determined And Measured». American Journal of Psychology, 15, 201–293.
• Spearman, C.E. (1927). The Abilities of Man. London: Macmillan.
• Stauffer, J., Ree, M.J., & Carretta, T.R. (1996). Cognitive-Components Tests Are Not Much More than g: An Extension of Kyllonen's Analyses. The Journal of General Psychology, 123, 193–205.
• Sternberg, R. J., Conway, B. E., Ketron, J. L. & Bernstein, M. (1981). People's conception of intelligence. Journal of Personality and Social Psychology, 41, 37-55. doi: 10.1037/0022-3514.41.1.37
• von Stumm, S., Chamorro-Premuzic, T., Quiroga, M.Á., and Colom, R. (2009). Separating narrow and general variances in intelligence-personality associations. Personality and Individual Differences, 47, 336–341.
• von Stumm, S., Chamorro-Premuzic, T., Ackerman, P. L. (2011). Re-visiting intelligence-personality associations: Vindicating intellectual investment. In T. Chamorro-Premuzic, S. von Stumm, & A. Furnham (eds.), Handbook of Individual Differences. Chichester, UK: Wiley-Blackwell.
• Tucker-Drob, E.M. (2009). Differentiation of cognitive abilities across the life span. Developmental Psychology, 45, 1097–1118. doi: 10.1037/a0015864
• van der Maas, H. L. J., Dolan, C. V., Grasman, R. P. P. P., Wicherts, J. M., Huizenga, H. M., & Raaijmakers, M. E. J. (2006). A dynamical model of general intelligence: The positive manifold of intelligence by mutualism. Psychological Review, 13, 842–860.
• Weinberg, R.A. (1989). Intelligence and IQ. Landmark Issues and Great Debates. American Psychologist, 44, 98-104. doi: 10.1037/0003-066X.44.2.98

• The General Intelligence Factor by Linda S. Gottfredson