Федоров Євген Павлович

Родився в Іркутську. У 1937 закінчив Іркутський університет.

У 1939—1941 працював асистентом, старшим викладачем, директором обсерваторії Іркутського університету. У 1941—1944 — учасник другої світової війни. У 1944—1947 — аспірант Головної астрономічної обсерваторії АН УРСР, в 1947—1959 — науковий співробітник, вчений секретар Полтавській гравіметричній обсерваторії АН УРСР.

З 1959 працює в Головної Обсерваторії АН УРСР (до 1973 — директор, до 1979 — завідувач відділом фундаментальної астрометрії, з 1979 — консультант).

Основні наукові роботи присвячені астрометрії, теоретичним і практичним питанням обертання Землі, його зв'язків з різними геофізичними процесами, а також питань побудови координатних систем в астрономії і геодинаміці.

Популярність принесла Федорову його робота з роздільного визначення коефіцієнтів головних членів нутації в схильності і довготі з астрономічних спостережень за змінністю широт і порівнянні цих коефіцієнтів зі значеннями, які ґрунтувалися на розробленій ним теорії обертання Землі як пружного тіла. Зробив деякі висновки про взаємодію ядра і оболонки Землі. Результати цих досліджень опубліковані в його книзі «Нутації і вимушений рух полюсів Землі за даними широтних спостережень» (1958, англ. пер. 1960).

У 1951 запропонував нову програму широтних спостережень, призначену для вивчення як періодичних, так і повільних рухів полюсів Землі; програма широко використовувалася в СРСР і за кордоном.

Одним з перших впровадив в практику аналізу астрономічних спостережень нові статистичні методи, засновані на теорії випадкових функцій. Засновник київської школи вивчення обертання Землі.

У 1972 спільно зі своїми учнями опублікував книгу «Рух полюсів Землі з 1890 по 1969 р.», в якій наведено відомості про всі широтні спостереження в обсерваторіях світу і координати полюсів за останні 80 років в системі середнього полюса епохи спостережень.

Розробив метод побудови такої координатної системи в астрометрії, яка не залежить від параметрів руху Землі по орбіті і навколо осі і ґрунтується на вимірюваннях кутових відстаней між небесними об'єктами; запропонував загальніший підхід до проблеми орієнтації координатних систем у космічному просторі.

Відповідальний редактор (1965—1975) міжвідомчого збірника «Астрометрія і астрофізика», що видавався Головною астрономічною обсерваторією АН УРСР. Займався питаннями реорганізації Міжнародної служби руху полюсів на основі нових прогресивніших ідей. Своєю діяльністю сприяв розвитку і зміцненню зв'язків між вченими різних країн.

Президент Комісії N 19 «Вивчення змінності широт» Міжнародного астрономічного союзу (1955—1961), голова Комісії з вивчення обертання Землі Астрономічної ради АН СРСР (1962—1966).

Лауреат Державної премії УРСР (1983). За активну участь у підготовці всесвітнього святкування 500-річного ювілею Миколая Коперника і внесок в астрономічну науку нагороджений золотим знаком ордена «За заслуги» ПНР (1973).

На честь вченого названо астероїд 7628 Євгенійфедоров і Премію НАН України імені Є. П. Федорова.

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
• Принь М. О., Принь О. В., Дегтярьов С. I. Листування академіка Євгена Федорова та Цзоу І-Сінь: матеріали до історії широтних досліджень // Сумський історико-архівний журнал. — 2015. — № ХХV. — С. 33–41.
• Колчинский И. Г., Корсунь А. А., Родригес М. Р. (1977). Федоров Евгений Павлович. Астрономы. Биографический справочник (на сайте Астронет). отв. редактор Богородский А. Ф. (вид. 2-ге, 416 с.). Киев: Наукова думка.(рос.)