Феліче Борель

У дорослому футболі дебютував 1932 року виступами за команду клубу «Ювентус», в якій провів дев'ять сезонів, взявши участь у 206 матчах чемпіонату. Більшість часу, проведеного у складі «Ювентуса», був основним гравцем атакувальної ланки команди. У складі «Ювентуса» був одним з головних бомбардирів команди, маючи середню результативність на рівні 0,57 голу за гру першості. За цей час тричі виборював титул чемпіона Італії, ставав володарем Кубка Італії.

Згодом з 1941 по 1948 рік грав у складі команд клубів «Торіно», «Ювентус» та «Алессандрія».

Завершив професійну ігрову кар'єру у клубі «Наполі», за команду якого виступав протягом 1948—1949 років.

1933 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Італії. Протягом кар'єри у національній команді, яка тривала усього 2 роки, провів у формі головної команди країни 3 матчі, забивши 1 гол. У складі збірної був учасником чемпіонату світу 1934 року в Італії, здобувши того року титул чемпіона світу.

Розпочав тренерську кар'єру, ще продовжуючи грати на полі, 1942 року, очоливши тренерський штаб клубу «Ювентус».

В подальшому, протягом 1946—1949, очолював команди клубів «Алессандрія» та «Наполі», в яких також перебував у заявці команди як польовий гравець.

У 1958—1959 роках обіймав посаду технічного директора клубу «Катанія».