Фернанду Фландрський

Фернанду був четвертим сином короля Португалії Саншу I і його дружини Дулсі Арагонської.

1 січня 1212 року одружився з графинею Фландрії та Ено Іоанною Константинопольською. Церемонія пройшла в Парижі, під заступництвом Філіпа II Августа. В Перонні наречені були затримані сином Філіпа Людовиком, який вимагав передати йому Ер-сюр-ля-Ліс, Сент-Омер і навіть Артуа. В свою чергу, громадяни Гента закрили перед молодятами ворота, вважаючи, що Іоанна «була продана» Фердинанду Філіпом. Нарешті, був укладений договір в Пон-а-Вердені, за яким Ер і Сент-Омер відходили Людовику в обмін на відмову від претензій на Фландрію. Лише після цього гентці відкрили ворота і виплатили графам компенсацію. Тоді ж в Генті були засновані виборні органи влади.

Після цього Фердинанд почав схилятися до союзу з англійським королем Іоанном Безземельним. Навесні 1213 Філіп завдав удару на випередження, розоривши Кассель, Іпр і всі землі аж до Брюгге. На допомогу Фердинанду прибули граф Солсбері і Рено Даммартенський. Англійці зустрілися з графом в Дамме, але не змогли перешкодити Філіпу захопити Лілль і Гент.

Фердинанд втік на острів Вальхерен, що належав Священній Римській імперії. Після виведення більшої частини французьких військ він повернув Гент, обложив Турне і вибив французький гарнізон з Лілля, але Філіп повернувся, зруйнував Лілль і взяв у полон його жителів. Фердинанд втік до Англії, де уклав союз з Іоанном і імператором Оттоном.

На початку 1214 Людовик осадив Байоль і Стенворде, а Фердинанд, повернувся і спустошив Артуа і Гінь і взяв Сент-Омер і Есден. Незабаром Людовик відправився до Франції на боротьбу з Іоанном, який взяв Пуатьє і рухався до Анже. Іоанн зазнав поразки під Рош-екс-Муан і відступив.

Оттон в цей час вступив в Валансьєн в супроводі двох герцогів (Генріха I Брабантського і Генріха III Лімбургського) і графа Філіппа II Намюрського, а король Філіп через Сен-Дені відправився в Перонн.

Вирішальна битва відбулася 27 липня 1214 поблизу Бувена. Фердинанд бажав неодмінно вбити Філіпа, але шлях йому перегородив шампанський батальйон. Французи атакували правий фланг коаліційних сил, на якому бився граф. Він був скинутий з коня, отримав безліч ран і був узятий в полон, а його війська бігли. Графа провезли через Францію з найбільшою ганьбою — селяни, які його нещодавно боялися насміхалися над ним, кажучи: «два Феррана везуть третього» (ім'я Ферран було і кінською кличкою) і «Ferrand en ferre» (Ферран в залізі)[1]. Фердинанд був кинутий в підземелля Лувра і вийшов на волю лише в 1222 році. Половина з п'ятдесятитисячного викупу була сплачена відразу, в гарантію сплати другої половини були закладені міста Дуе, Лілль і Слейс. Крім того, Фердинанд приніс васальну клятву Бланке Кастильській.

Фердинанд залишався вірний своїй клятві до кінця життя і підтримав Бланку під час повстання П'єра Моклерка. В 1228 році Фердинанд та Іоанна надали ряд вольностей містам Гент, Іпр, Брюгге і Дуе. В 1229–1232 рр. Фландрія вела з Маргаритою де Куртене боротьбу за графство Намюр, що закінчилася договором в Камбре. Фердинанд відмовився від претензій в обмін на бальяжи Гользімер і Старий Лілль.

Помер Фердинанд 1233 р. в Нойоні, від сечокам'яної хвороби. Його серце поховано в Нойонському соборі Богоматері, а тіло — в монастирі в Маркет-де-Лілль.