Фламенко

Витоки фламенко слід шукати ще в мавританській музичній культурі. Істотно вплинула на цей стиль і циганська музика — багато хто вважає основними, істинними носіями стилю саме іспанських циган. У XV столітті в Іспанію з Візантії, яка у 1453 році припинила існування, прибули цигани, розселилися по південному узбережжю країни в провінції Андалузія; за своїм звичаєм вони стали переймати і переосмислювати місцеві музичні традиції, такі як мавританська, єврейська і власне іспанська, і з цього сплаву музичних традицій, переосмисленого спочатку циганами, а потім іспанцями, народилося фламенко.

Довгий час фламенко вважався «закритим мистецтвом», оскільки цигани жили ізольованою групою; фламенко формувалося у вузьких колах. Але наприкінці XVIII століття гоніння циган припинили, і фламенко вийшло на підмостки таверн і кафе кантанте, знайшло свободу.

Наприкінці XX століття фламенко починає вбирати в себе кубинські мелодії і джазові мотиви, і, крім того, елементи класичного балету дістали там своє постійне місце. Найбільш відомий танцюрист фламенко Хоакін Кортес, який поновив поняття танцю фламенко, позбавив його від «канонічного стандарту» і вніс до нього новий живий струмінь і виразність.

Імпровізаційний характер фламенко, складний ритм і специфічна техніка виконання нерідко перешкоджають точному нотному запису мелодій фламенко. Тому мистецтво як гітариста, так і танцюриста, і співака зазвичай передається від майстра до учня.

Походження слова «фламенко» не є остаточно визначеним. Джордж Борроу вживає слово flemenc [sic] як синонім до слова «циган». Блас Інфанте у своїй книзі «Витоки фламенко та секрет канте хондо» (Orígenes de los Flamencos y Secreto del Cante Jondo) стверджував, що слово «фламенко» походить від іспано-арабського fellahmengu, яке після мавританського царювання означало «вигнаний селянин». Інфанте пов'язує термін з етнічними жителями Андалузії мусульманської віри, морісками, що асимілювалися з новоприбулими циганами, щоб уникнути релігійного переслідування. Інші гіпотези щодо етимології слова «фламенко» пов'язують його значення з Фландрією («фламенко» іспанською також означає «фламандська мова»). В Іспанії вважають, що Фландрія — це батьківщина циган. Також «фламенко» відносять до слова flamante («палкий», як виконавці фламенко), або «фламінго».

Фламенко втілює складну культурну традицію, яка виникла завдяки унікальній взаємодії відвічної арабської, андалузької, сефардської та циганської культур, котрі існували в Андалузії до й після Реконкісти. Латиноамериканські та кубинські впливи також відіграли важливу роль у формуванні музичних форм фламенко.

Попри те, що фламенко вважають частиною культури Іспанії загалом, фактично воно походить з одного регіону — Андалузія. Проте й інші області, переважно Естремадура та Мурсія сприяли розвитку жанрів фламенко. Як тільки фламенко зародилося в Андалузії, це явище одразу стало окремою субкультурою, що спочатку зосередилась на території, відомій як Нижня Андалузія: Севілья, Кадіс і частина Малаги, але незабаром розповсюдилось по всій Андалузії, поєднуючи і перетворюючи фольклорні музичні форми. Оскільки популярність фламенко згодом досягла інших регіонів, різні місцеві іспанські музичні традиції (наприклад, традиційна кастильська музика) водночас і впливали, і перебували під впливом стилів фламенко.

Значну частину фактів стосовно розвитку фламенко було втрачено для історії Іспанії. Ряд причин вказують на цей недолік історичного свідоцтва:

• Фламенко походить з нижчих рівнів андалузького суспільства, і тому йому бракувало визнання як форми мистецтва серед вищого та середнього класів.
• Неспокійні часи для людей, залучених в культуру фламенко: мусульманські маври (моріски), цигани та євреї, — всі ці народи переслідувалися.
• Цигани були ключовим народом в підтримці цієї художньої форми, але вони були безграмотними та мали усну культуру. Їх народні пісні передавалися новим поколінням із уст в уста через повторні виступи в межах своєї соціальної групи.
• Відсутність інтересу істориків і музикознавців. Фламенкологи зазвичай не мали спеціальної академічної освіти в галузях історії або музикознавства. Вони покладалися на обмежений ряд джерел (переважно записи 19-го сторіччя фольклориста Демофіло та записи іноземних мандрівників). Ситуація почала змінюватися в 1980-х, коли фламенко поволі почали вводити як дисципліну у консерваторіях.

Стилі фламенко (palos) розрізняються ритмічним малюнком. Найпопулярніші Палос — тона, соле, фанданго і сегірійя (Toña, Soleá, Fandango y Seguiriya) — належать до категорії канте хондо (cante jondo, найдавніше ядро фламенко, що сходить до найдавніших музичних систем Індії). Друга категорія — це канте фламенко (cante flamenco, містить у собі і спів, і танці, і гру на гітарі). Сюди входить, наприклад, фаррука.

Фламенко справив великий вплив на багато танцювальних та музичних стилів усього світу. Останні десятиліття з'явилися змішані різновиди фламенко та інших стилів: фламенко-поп, фламенко-джаз, фламенко-рок, джипсі-румба, українське фламенко та інші.

Книга під назвою «Фламенкологія» була написана Гонсалесом Климентом в 1955 році і дала назву цілому розділу мистецтвознавства, вчені цього напрямку займаються вивченням походження фламенко та його «істинного» стилю, традицій тощо. Досі нарівні з прихильниками чистоти стилю фламенко є й прихильники його нових форм і звучань.

Серед найбільш значущих міст, де сьогодні існує фламенко, виділяють Кадіс, Херес, Севілью, Кордову, Гранаду, Барселону та Мадрид. У кожного з цих міст своя музична специфіка, свої традиції та особливості.

• Niña de los Peines, Лола Флорес (Lola Flores), Fosforito, Niña de La Puebla
• Кармен Амайя
• Саласар Рамон Монтойя (старший) (Ramón Montoya), Пако де Лусія (Paco de Lucía), Вісенте Аміго (Vicente Amigo ), Маноло Санлукар (Manolo Sanlúcar), Р. Рікені (R. Riqueni), Пако Серрано (Paco Serrano), Рафаель Кортес (Rafael Cortés ) (гітара)
• Антоніо Гадес і Маріо Майя (Mario Maya) (танець)
• Камарон де ла Ісла (Camarón de la Isla) і Енріке Моренте (спів)
• Бланка дель Рей (Blanca Del Rey)
• Антоніо Каналес (Antonio Canales)
• Антоніо ель Піпа, Хав'єр Мартос (танець)
• Хосе Рейес (José Reyes) (гітара, спів)
• Gipsy Kings (гітара, спів)
• Santa Esmeralda (диско, плюс гітара)
• Росіо Маркес (Rocío Márquez)
• Єва Ла Йербабуена (Eva La Yerbabuena)

"У тебе є голос, ти вмієш співати, але ти нічого не досягнеш, тому що в тебе немає дуенде". Мануель Торрес

"Танець - це не кроки, це те, що відбувається між кроками. Це як бій биків ..." Антоніо Гадес

"Кроки несуть у собі ритм, і стукіт підборів - це діалог, коли один звертається до іншого, і вони розповідають один одному про музику і почуття". Кристина Ойос

"Я люблю танець фламенко більше, ніж будь-що. І я не можу пояснити, чому. У фламенко є якісь чари. ... Чудовий спосіб пов'язати землю і небо, я думаю, це щось виняткове, притаманне тільки фламенко". Карлос Саура

"Фламенко дало мені мову, шлях пізнання себе. Ось чому я люблю його так беззастережно". Ева Йербабуена

• Ríos Ruiz, Manuel: Introducción al cante flamenco, Edt. Istmo, Madrid, 1972, Dep.Leg. M-6.269-1972,
• GARCÍA MATOS, Manuel. «Cante flamenco, algunos de sus presuntos orígenes» en Anuario Musical nº 5. 1950. Pág. 99. ROSSY, Hipólito. Teoría del Cante Flamenco. Barcelona. 1966
• Gerhard Steingress: Cante Flamenco: Zur Kultursoziologie der andalusischen Moderne. Peter Lang, Frankfurt am Main 1997, ISBN 3-631-30474-9.
• Donn E. Pohren: The Art of Flamenco. Bold Strummer Ltd, 2005, ISBN ISBN 978-0-933224-02-5.
• Bernard Leblon: Flamenco. Palmyra Verlag, 2007, ISBN ISBN 3-930378-70-1.
• Stefan Krüger: Die Musikkultur Flamenco: Darstellung, Analyse und Diskurs. Hamburg 2001 (Dissertation).
• Anja Vollhardt (Text), Elke Stolzenberg (Fotos): Flamenco: Kunst zwischen gestern und morgen. Weingarten Verlag, 1988/1996, ISBN 3-8170-4006-7.

• Сарабанда
• Пасодобль
• Пако де Лусія
• Armik, виконавець у стилі «нове фламенко»

• Фламенко // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.