Франсіс Вебер

Народився в сім'ї письменників. Батько наполовину єврей, мати  — Катерина Агаджян (уродженка Армавіру).

Себе Вебер називає «нервовим типом», що погано може підлаштовуватися до життя і рідко отримує від нього задоволення. Це він пов'язує зі своєю генетичною спадщиною:

Два геноциди, дві Стіни плачу не можуть не відобразитися на твоїй спадщині. Багаж, з яким ти з’являєшся на світ, залишається з тобою до гробової дошки. Якщо у тебе депресивна натура, то, потрапивши до раю, та там будеш хандрити.

За його слів, батьки хотіли щоб у нього була яка-небудь «надійна» професія. Він закінчує Медичний інститут. Та коли прийшов на стажування до лікарні з першим же пацієнтом вийшов казус. Як тільки лікар і пацієнт потисли один одному руки, останній сконав. Маючи вразливу натуру, Вебер був цим настільки шокований, що з тієї миті залишив медицину назавжди. Пішов працювати журналістом.

У Вебера, певним чином, спрацювала його «генетична спадщина». В дитинстві він потайки писав оповідання. А тепер після фіаско Вебера-медика, народився Вебер-сценарист. Почав писати сценарії для фільмів. Написав кілька сценаріїв до комедій, до серіалу Іва Робера про Високого блондина в жовтому черевику та до комедії-пародіїї Філіпа Де Брока Надзвичайний. Поспіль дебютував як режисер фільмом Іграшка (1976).

Затим Вебер поставив ще кілька комедій: «Невдахи», «Татусі», де блискуче зіграли Жерар Депардьє та П'єр Рішар, які стали популярними поза межами Франції  — у всьому світі. У Голівуді зробили по цих фільмах римейки.