Франц Легар

Франц Лега́р (також Ференц Легар, нім. Franz Lehár, угор. Lehár Ferenc; 30 квітня 1870 — 24 жовтня 1948) — угорський композитор, видатний майстер віденської оперети.

Франц Легар
нім. Franz Lehár
Народився 30 квітня 1870(1870-04-30)[1][2][…]
Комарно, Австро-Угорщина
Помер 24 жовтня 1948(1948-10-24)[1][2][…] (78 років)
Бад-Ішль, Гмунден, Верхня Австрія, Австрія[3][4]
Поховання
Кладовище Бад-Ішль : 
Країна  Угорщина
 Австрія
Діяльність композитор, диригент, автор, operetta composer
Alma mater Празька консерваторія (1888)
Вчителі Antonín Bennewitzd
Відомі учні María Greverd
Знання мов угорська[5]
Жанр опера і оперета
Magnum opus Весела вдова, Країна посмішок, Der Zarewitschd і Der Graf von Luxemburgd
Батько Franz Lehár Sr.d
Брати, сестри Легар Антон
У шлюбі з Sophie Lehárd
Автограф
Нагороди

Почесний перстень Відняd

Corvin Wreathd

Медаль Гете за мистецтво і науку (1940)

IMDb ID 0006167

Біографія

Народився 30 квітня 1870 року в австро-угорському містечку Комаром (нині Комарно в Словаччині) в сім'ї військового капельмейстера. Серед предків Легара були німці, угорці, словаки та італійці. Вже в п'ять років Легар знав ноти і блискуче імпровізував на фортепіано.

У 1882 Легар вступив до Празької консерваторії, де вчився у А. Бенневіца (скрипка), Й. Б. Ферстера (гармонія) і А. Дворжака (композиція).

Якийсь час працював скрипалем-концертмейстером у театральному оркестрі Бармен-Ельберфельда, потім протягом 10 років був на службі в австро-угорській армії, ставши одним з найпопулярніших капельмейстерів військових оркестрів. У цей час виходять в світ перші твори Легара: п'єси для скрипки, пісні, марші, вальси (зокрема вальс Золото і срібло, 1899) і опера Зозуля (поставлена в Лейпцігу в 1896).

Година Легара пробила, коли В. Леон, у той час найкращий віденський лібретист, запропонував композиторові написати музику на його лібрето (Лудильник). Поставлена в 1902, ця оперета послужила добрим заділом на майбутнє. Через три роки Легар прославився на весь світ оперетою Весела вдова (Die lustige Witwe) — твором, який завдяки своїй свіжості, винахідливості і пишності оркестрової партитури відкрив нову епоху в історії віденської оперети. У «Театрі ан дер Він» Весела вдова витримала 483 вистави; за деякими даними число спектаклів у всьому світі досягало 60 000 за перші 50 років сценічного життя твору. За три десятиліття після Веселої вдови Легар створив 19 оперет, зокрема Граф Люксембург (Der Graf von Luxemburg, 1909), Циганська любов (Zigeuner Liebe, 1910), Єва (1911), Там, де співає жайворонок (Wo die Lerche singt, 1918) і Фраскіта (Frasquita, 1922; чудова серенада з цієї оперети здобула широку популярність в обробці Ф. Крейслера). Легару було вже за п'ятдесят, коли почалася його співпраця з Р. Таубером, найкращим тенором Німеччини. В результаті з'явилися такі вдалі оперети, як Паганіні (1925), Царевич (1927), Фрідеріка (1928), Країна усмішок (Das Land des Lächelns, 1929), Який прекрасний світ! (Schön ist die Welt, 1931) і, нарешті, останній опус Легара — Джудітта, поставлений в 1934 у Віденській опері. З чотирьох майстрів пізньої віденської оперети (разом з О. Штраусом, Л. Фалем і І. Кальманом) Легар був найяскравішим: його мелодійне дарування справді невичерпне, ритмічна і гармонійна мова відзначається різноманітністю, а оркестрове письмо — ефектністю. Окрім віденського і угорського колориту Легар використовує паризькі, російські, іспанські, польські і навіть китайські елементи. Хоча його критикували за підміну справжньої музичної комедії мелодрамою, тобто відходом від традицій основоположників жанру Ж. Оффенбаха і Й. Штрауса, не викликає сумнівів, що саме творчість Легара принесла віденській опереті широке міжнародне визнання.

Пам'ятник Францу Легару у Віденському міському парку

Роки Другої світової війни Легар провів в Австрії, потім переїхав до Швейцарії (1946). Через два роки він повернувся в свій австрійський будинок в Бад-Ішлі. Помер Легар в Бад-Ішлі 24 жовтня 1948.

Примітки
  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
  3. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118571036 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  4. Archivio Storico Ricordi — 1808.
  5. https://plus.si.cobiss.net/opac7/conor/22824035

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.