Франческо Патріці

Франч́еско Патр́іці (хорватською — Фране Петрич, італ. Francesco Patrizi (Patrizzi), хорв. Frane Petrić, 1529—1597) — італійський філософ епохи пізнього Відродження, критик аристотелізму. Походив з міста Керсо (сучасний Црес, Хорватія).

Франческо Патріці
Народився	25 квітня 1529 Црес, Приморсько-Ґоранська жупанія, Хорватія
Помер	6 лютого 1597(1597-02-06)[1][2] (67 років) Рим, Папська держава[3]
Країна	Венеційська республіка
Діяльність	філософ, перекладач, поет, викладач університету, письменник наукової фантастики
Alma mater	Падуанський університет
Вчителі	Bernardino Tomitanod, Marcantonio Genuad, Lazarus Buonamicid і Francis Robortellod
Відомі учні	Тарквінія Мольдза
Знання мов	латина
Заклад	Феррарський університетd і Римський університет ла Сапієнца
Конфесія	Католицька церква
Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Викладав в університетах Феррари (з 1578) та Риму (з 1592). Серед основних творів: «Нова філософія всесвіту» (Nova de Universis philosophia) (1591), «Поетика» (Della poetica) (1582). Написав також низку творів проти аристотеліків, з риторики, історіографії.

У своїх праці «Нова філософія…» він зосередив увагу на різних філософських, наукових, мистецьких та літературних питаннях. Патріці, як і деякі інші мислителі пізнього Відродження (наприклад, Галілео Галілей), дійшов висновку, що досягнення математики та фізики повинні бути застосовані для розвитку сучасної науки. Його дослідження історії античної та середньовічної філософії стали ґрунтом для висловлення власної позиції, а тексти досліджень дозволили сучасникам та майбутнім ученим поглянути на філософію в новий спосіб. Патріці підкреслював, що вивчення історії філософії є невід'ємно складовою філософської науки.