Франческо Фуріні

Вже шістнадцятирічним юнаком Фуріні відбув у Рим на стажування у супроводі художника Джованні да Сан Джованні (Джованні Маноцці 1592—1636). Папська столиця і її художники того часу ще перебували під впливом патетичної художньої манери Караваджо. Художні кола Риму розділились на прихильників і послідовників Караваджо та на представників «Величної манери», прибічників академізму, офіційно підтриманих папським двором та римською академією Св. Луки. Це не заважало прибічникам академізму лаяти Караваджо і водночас активно використовувати його знахідки в живопису (Джованні Бальйоне).

У Римі ще працюють художники, що знали живого Караваджо і котрі вдало експлуатували зовнішні ознаки його манери, як ітлійські, так і іноземні( Бартоломео Манфреді, Ніколо Реньєрі, Джованні Бальйоне, Томмазо Саліні).

Художня манера Караваджо справила враження і на молодого Франческо Фуріні. Він теж експериментував з бічним освітленняим і фігурами на темному тлі у пом'якшеному нерізкому варіанті. Стажування в Римі розтяглося на три роки (1619—1622). Твори римського періоду мають відбиток пошани митців Відродження, цитат з античних скульптур і прагнення засвоїти тендітні і ніжні фігури Гвідо Рені. Фуріні ще не завжди долає скутість власних персонажів і має слабкі композиції.

У 1623 році Фуріні співпрацював у палаццо Бентівольйо ( нині Паллавічіні-Роспільозі) над закінченням фресок, створених на замовлення кардинала Гвідо Бентівольйо.

Практично все життя перебував і працював у Флоренції. Є відомості, що на короткий термін відвідав Венецію. Активно розробляв міфологічні і релігійні сюжети.

Почав спеціалізуватися на зображеннях оголеної жіночої натури. Часто це жіноча фігура або фігури, що домінують в картині. Еротичність притаманна і більшості релігійних картин художника, що мало рахувався з заборонними настановами католицької церкви. Значна продукція художника зрілих років — численні варіанти з «каяттям Марії Магдалини», «Святої Агати», «Скутої Андромеди» тощо. Художні критики пізніше, спираючись на пересічну продукцію, говоритимуть про «хворобливу сентиментальність» цих картин. Іноді він долав «хворобливу сентиментальність» і піднімався до справжніх висот драматизму чи навіть трагізму («Артемізія», « Юдиф у наметі убитого Олоферна», 1636, Рим), але цих творів небагато.

• 
  «Алегорія християнської віри», 1645
• 
  «Марія Магдалина », 1641, Єкатеринбург, Росія
• 
  «Свята Агата», Художній музей Волтерс

У період 1639-1642 років виконав у Флоренції дві фрески в палаццо Пітті. Це два люнети з сюжетами «Платонівська академія на віллі в Кареджі» та «Алегорія смерті Лоренцо Пишного».

У віці сорок років він круто міняє спосіб життя з вільного художника на священика. Місцем служіння обирає Сант Ансано в Мугелло. Через два роки він помер.