Палаццо Пітті
Пала́ццо Пі́тті (італ. Palazzo Pitti) або Галерея Пітті — палац та галерея мистецтв у місті Флоренція, найбільший з флорентійських палаццо, що нині існують. Знаходиться на похилій Площі Пітті, позаду будівлі розміщуються Сади Боболі.
Історія
У 1440 році банкір і підприємець Лука Пітті, щоб показати свою владу і багатство, доручив Філіппо Брунеллескі збудувати найпишніший палац. Задуманий палац був квадратної форми, мав по сім вікон на другому та третьому поверсі і троє дверей на першому поверсі. Лука Пітті намагався в усьому перевищити своїх противників Медічі, тому навіть вікна свого палацу зробив у розмір дверей палацу Медічі, а це аж 8 метрів.
Первинний будинок був облицьований рустом і був схожий на фортецю; розташовувався на схилі, а внутрішній двір був повернутий у сад. Але у Пітті не вистачило грошей, щоб добудувати палац. Нікколо Макіавеллі вказував, що Пітті не зупинявся ні перед чим, аби здобути гроші на будівництво і приймав подарунки, хабарі, навіть злочинців на роботу. У політичному та фінансовому протистоянні перемогла родина Медічі, які перехопили палаццо та змусили Пітті емігрувати.
У 1549 році будівлю купила іспанка, дочка віце-короля Неаполя Елеонора Толедська, дружина герцога Козімо І Медичі.
З 1558 почалися роботи з розширення будівлі під керівництвом Бартоломео Амманнаті та його учнів. Фасад досягнув 205 метрів у довжину і 38 метрів у висоту. Також архітектор оздобив внутрішній двір, зробив чітке членування орнаменту стін у стилістиці маньєризму, застосовуючи пілястри та напівкруглі арки.
Після згасання роду Медічі, палацом володіла династія герцогів Лотарингії, а у XIX столітті — родина королів Італії. Палац став дуже популярним, що у багатьох країнах робили його копії (наприклад, так зване Крило Нібелунгів, резиденція у Мюнхені).
Не залишились без уваги і два велетенські корпуси садового фасаду, зведені Бартоломео Амманаті. Це від них відштовнувся французький архітектор Соломон де Брос, коли робив в Парижі проект резиденції для королеви Франції Марії Медичі, який назвали Люксембурзький палац. Де Брос багато чого зробив по-своєму, але взірцем був Палаццо Пітті.
- Внутрішній двір палаццо Пітті і вигляд у сади Боболі, гравюра 1664 р.
- Арх.Бартоломео Амманаті, внутрішній двір палаццо Пітті і Сади Боболі.
- Площа перед палацом Пітті, сучасний вигляд.
- Худ. Аньоло Бронзіно. Елеонора Толедська, що придбала палац Пітті.
Палаццо Пітті — музей
Зараз палаццо є найбільшим з музеїв Флоренції. В ньому розташовані:
- Палатинська галерея
- Галерея сучасного мистецтва: подані твори італійських живописців XIX століття (особливо шедеври флорентійської групи "Мак'яйолі"
- Музей срібла (Флоренція): знаходиться унікальна колекція ваз Лоренцо Пишного, давньоримські амфори, зразки з Візантії та Венеції.
- Музей порцеляни
- Музей екіпажів і карет
- Галерея костюмів (найбільший у Італіїмузей історії моди).
- Сади Боболі: парк-музей поруч із Палаццо Пітті. Облаштовували парк Ніколо Тріболо, Амманаті Бартоломео; у зведенні і проектуванні кількох гротів брав участь Джорджо Вазарі.
- Худ. Алессандро Аллорі. Фреска на селі з гербом Медічі, лоджия Фердинандо І.
- Худ. Джованні ді Сан Джованні. Алегорія Слави і мандрівні філософи, фреска
- Худ. П'єтро да Кортона, «Золота доба»
- Худ.П'єтро да Кортона, «Залізна доба»
Галерея Пітті (або Палатинська галерея)
Палатинська галерея прикрашена біло-золотавою ліпниною, шовковими шпалерами, цінними гобеленами у стилі бароко. У міфологічних залах містяться оригінальні полотна.
Зал Прометея:
- Філіппо Ліппі "Богородиця з Дитятком" ("Тондо Бартоліні", 1450) — найбільша кругла картина XV ст.;
- Сандро Боттічеллі "Портрет молодої жінки" (Красива Сімонетта", 1475) — за деякими припущеннями на цій картині зображена Симонетта Веспуччі, яка була коханою Джуліано Медічі та вважалася першою красунею флорентійського Ренесансу.
Зал Одіссея:
- Філіппіно Ліппі (син Філіппо Ліппі) "Смерть Лукреції" (1472);
- Рафаель Санті "Бородиця з Дитятком" ("Мадонна дель Імпаннтана", 1514) — взагалі у Палаццо Пітті є одинадцять картин Рафаеля;
- Людовіко Карді Чіголі "Ось чоловік" ("Esse Homo", 1606) — назвою картини слугують слова Понтія Пилата, які він промовив до народу Єрусалима з метою отримати співчуття до збичованого Ісуса Христа.
Зал Виховання Юпітера:
- Мікеланджело Мерізі де Караваджо "Сплячий Амур" (1608) — у рентгенівських дослідженнях 1986 року було виявлено, що картина перероблялася живописцем декілька разів. Караваджо змінював положення руки і крил, закрив темним фоном тварин і рослини.
- Крістофано Аллорі "Юдита з головою Олоферна і служницею" (1580) — зразок наближення до реалізму серед "реформаторської" течії.
Зал Іліади:
- Рафаель Санті "Жіночий портрет" ("Ла Гравіда", "Вагітна", 1507);
- Андреа дель Сарто "Внебовзяття Богоматері" ("Ассунта Панчатікі", 1523);
- Артемізія Джентілескі "Юдита" (1614-1620).
Зал Сатурна:
- Рафаель Санті "Портрет Аньоло і Магдалини Доні" (1505-1506) — Аньоло Доні був багатим торговцем вовною, що одружився з дочкою Джованні Строцці. Також у цьому залі знаходяться інші роботи Рафаеля: "Богородиця з дитятком і святими" ("Мадонна під балдахіном", 1508), "Видіння пророка Єзекиїла" (1518)
- Андреа дель Сарто "Суперечка про Пресвяту Трійцю" (1517).
Зал Юпітера:
- Андреа дель Сарто "Іван Хреститель в молодості" (1523);
- Рафаель Санті "Портрет жінки з покривалом" ("Ла Велата", 1516) — вважають, що моделлю для роботи була кохана Рафаеля Форнаріна.
Зал Марса:
- Пітер Пауль Рубенс "Наслідки війни" (1638) — художник показав своє ставлення до тридцятирічної війни, яка потрясла Європу у 1618-1648 рр.; "Чотири філософи" (1612);
- Антоніс ван Дейк "Портрет Кардинала Гвідо Бентівольо" (1625);
- Тіціан Вечелліо "Портрет Іпполіто де Медічі в угорському костюмі" (1533)
Зал Аполлона:
- Тіціан Вечелліо "Марія Магдалина" (1535);
- Андреа дель Сарто "Оплакування мертвого Христа" (1524).
Зал Венери:
- Тіціан Вечелліо "Портрет П'єтро Аретіно" (1545) — П'єтро був письменником, публіцистом, близьким приятелем Тіціана; "Красуня" ("Ла Белла", 1536)
- Пітер Пауль Рубенс "Повернення селян з лану" (1640)
У Палатинській галереї також зберігаються роботи венеціанців Тінторетто, Джорджоне, Муріло.
- Андреа дель Сарто, Оплакування Христа, 1523
- Рафаель Санті, Донна Велата, 1514 р.
- Тиціан, Іпполіто Рімінальді
- Худ. Рубенс. «Чотири філософа» (1611-12).Палаццо Пітті, Флоренція Ян Вовелій, фламандський філософ-стоїк Юст Ліпсій, брат художника Пилипп (учень Ліпсія), сам Рубенс;
- Худ.Крістофано Аллорі, «Юдита з відрубаною головою Олоферна», галерея Пітті.
- Андреа дель Сарто, оплакування Христа
- Мазо да Сан Фріано, Елена Гадді Квартезі
- Худ. Людольф Бакхейзен, «Шторм», галерея Пітті.
Твори доби маньєризму
Надзвичайно повно представлені митці доби маньєризму, переважно з Флоренції (художники та скульптори):
- Андреа дель Сарто
- Якопо Понтормо
- Фра Бартоломео
- Себастьяно дель Пьомбо
- Франческо Сальвіаті
- Бронзіно
- Крістофано Аллорі
- Джорджо Вазарі
- Баччо Бандінеллі
Серед скульптур зустрічаються як оригінали, так і копії, але це копії уславлених античних зразків (Геракл Фарнезе, Антіной ск. Альбані тощо).
- Маркус Герартс, королева Англії Єлизавета І.
- Карло Дольчі. портрет Айнолфо де Барді
- Рубенс, портрет Жоржа Віллерса, графа Букінгема
- Андреа дель Сарто, Св. Іван Хреститель
Барокові митці
Добу 17 століття репрезентують твори як митців Італії, так і майстрів інших мистецьких центрів, що відобразило нову мистецьку реальність. Італія втрачала художню ініціативу, а митці інших країн роками працюють в країні, а їх твори вже нічим не поступаються творам місцевих майстрів. Інтернаціональне мистецтво доби європейського бароко представляють картини:
- Караваджо і караваджисти (Гверчіно, Доменіко Фетті, Карло Дольчі Артемісія Джентілескі),
- Сальватора Рози
- Рубенса,
- Хосе де Рібери,
- Ван Дейка,
- Людольфа Бакхейзена,
- Дієго Веласкеса
- Франсіско де Сурбарана,
- Віллема ван Альста,
- Бартоломео Естебана Мурільйо,
- Франса Поурбюса тощо.
Художники реальності і майстри натюрмортів
Відомі представники бароко зараз доповнені творами « художників реальності», серед яких:
- Крістофоро Мунарі
- Джакомо Черуті, невелика кількість картин представників голландського реалізму 17 століття. Тяжіння до незвичного, притаманне реалістичній гілці бароко, відображене в картинах з зображенням собак, двоголової вівці та колекції натюрмортів (Крістофоро Мунарі, жінка художниця Джованна Гарцоні, Віллем ван Альст, Ян Давідс де Хем, Ян ван Кессель, Отто Марсеус ван Шрек).
- Джованна Гарцоні. «Інжир і квіти»
- Анонім 17 ст. Собаки і кішка
- Бартоломео Бімбі. «Двоголова вівця».
- Джованні Мартінеллі. « Півонії, маки, троянди і спаржа»
- Ян ван Кессель старший, «Натюрморт з морськими тваринами»
Новітні течії зламу 17 — 18 строліть, пейзажі, портрети і поодинокі твори митців 19 століття представляють:
- Гаспар ван Віттель (Гаспаро Ванвітеллі, 1656 —1736)
- Шарль-Андре ван Лоо (1705 —1765)
- Антон Доменіко Габбіані
- Луїджі Адемолло (1764 —1849)
- Франческо Хойєс (1791 —1882)
- Антоніо Пучінеллі(1822 —1897)
- Філіппо Паліцці (1818 —1899)
- Кристіано Банті (1824 —1904)
- Джованні Фатторі (1825 —1908)
- Кристіано Банті, Жінка на терасі
- Філіппо Паліцці, Хлопці пустуни
- Антоніо Пучінеллі, невідома з родини Мароккі
- Джованні Фатторі, автопортрет
Джерела
- Ніколо Макіавеллі «Історія Флоренції», Л, 1973 пер. Н. Я. Ріковой, (рос).
- Фёдорова Е. В. «Знаменитые города Италии», М, 1975 (рос).