Палаццо Пітті

Пала́ццо Пі́тті (італ. Palazzo Pitti) або Галерея Пітті — палац та галерея мистецтв у місті Флоренція, найбільший з флорентійських палаццо, що нині існують. Знаходиться на похилій Площі Пітті, позаду будівлі розміщуються Сади Боболі.

Палаццо Пітті, двір.

Історія

У 1440 році банкір і підприємець Лука Пітті, щоб показати свою владу і багатство, доручив Філіппо Брунеллескі збудувати найпишніший палац. Задуманий палац був квадратної форми, мав по сім вікон на другому та третьому поверсі і троє дверей на першому поверсі. Лука Пітті намагався в усьому перевищити своїх противників Медічі, тому навіть вікна свого палацу зробив у розмір дверей палацу Медічі, а це аж 8 метрів.

Первинний будинок був облицьований рустом і був схожий на фортецю; розташовувався на схилі, а внутрішній двір був повернутий у сад. Але у Пітті не вистачило грошей, щоб добудувати палац. Нікколо Макіавеллі вказував, що Пітті не зупинявся ні перед чим, аби здобути гроші на будівництво і приймав подарунки, хабарі, навіть злочинців на роботу. У політичному та фінансовому протистоянні перемогла родина Медічі, які перехопили палаццо та змусили Пітті емігрувати.

У 1549 році будівлю купила іспанка, дочка віце-короля Неаполя Елеонора Толедська, дружина герцога Козімо І Медичі.

З 1558 почалися роботи з розширення будівлі під керівництвом Бартоломео Амманнаті та його учнів. Фасад досягнув 205 метрів у довжину і 38 метрів у висоту. Також архітектор оздобив внутрішній двір, зробив чітке членування орнаменту стін у стилістиці маньєризму, застосовуючи пілястри та напівкруглі арки.

Після згасання роду Медічі, палацом володіла династія герцогів Лотарингії, а у XIX столітті — родина королів Італії. Палац став дуже популярним, що у багатьох країнах робили його копії (наприклад, так зване Крило Нібелунгів, резиденція у Мюнхені).

Не залишились без уваги і два велетенські корпуси садового фасаду, зведені Бартоломео Амманаті. Це від них відштовнувся французький архітектор Соломон де Брос, коли робив в Парижі проект резиденції для королеви Франції Марії Медичі, який назвали Люксембурзький палац. Де Брос багато чого зробив по-своєму, але взірцем був Палаццо Пітті.

Флоренція. Палаццо Медичі
Палаццо Пітті на гравюрі 1664 року.
  • Внутрішній двір палаццо Пітті і вигляд у сади Боболі, гравюра 1664 р.
  • Арх.Бартоломео Амманаті, внутрішній двір палаццо Пітті і Сади Боболі.
  • Площа перед палацом Пітті, сучасний вигляд.
  • Худ. Аньоло Бронзіно. Елеонора Толедська, що придбала палац Пітті.

Палаццо Пітті — музей

Зараз палаццо є найбільшим з музеїв Флоренції. В ньому розташовані:

  • Палатинська галерея
  • Галерея сучасного мистецтва: подані твори італійських живописців XIX століття (особливо шедеври флорентійської групи "Мак'яйолі"
  • Музей срібла (Флоренція): знаходиться унікальна колекція ваз Лоренцо Пишного, давньоримські амфори, зразки з Візантії та Венеції.
  • Музей порцеляни
  • Музей екіпажів і карет
  • Галерея костюмів (найбільший у Італіїмузей історії моди).
  • Сади Боболі: парк-музей поруч із Палаццо Пітті. Облаштовували парк Ніколо Тріболо, Амманаті Бартоломео; у зведенні і проектуванні кількох гротів брав участь Джорджо Вазарі.
  • Худ. Алессандро Аллорі. Фреска на селі з гербом Медічі, лоджия Фердинандо І.
  • Худ. Джованні ді Сан Джованні. Алегорія Слави і мандрівні філософи, фреска
  • Худ. П'єтро да Кортона, «Золота доба»
  • Худ.П'єтро да Кортона, «Залізна доба»

Галерея Пітті (або Палатинська галерея)

Палатинська галерея прикрашена біло-золотавою ліпниною, шовковими шпалерами, цінними гобеленами у стилі бароко. У міфологічних залах містяться оригінальні полотна.

Зал Прометея:

  • Філіппо Ліппі "Богородиця з Дитятком" ("Тондо Бартоліні", 1450) — найбільша кругла картина XV ст.;
  • Сандро Боттічеллі "Портрет молодої жінки" (Красива Сімонетта", 1475) — за деякими припущеннями на цій картині зображена Симонетта Веспуччі, яка була коханою Джуліано Медічі та вважалася першою красунею флорентійського Ренесансу.

Зал Одіссея:

  • Філіппіно Ліппі (син Філіппо Ліппі) "Смерть Лукреції" (1472);
  • Рафаель Санті "Бородиця з Дитятком" ("Мадонна дель Імпаннтана", 1514) — взагалі у Палаццо Пітті є одинадцять картин Рафаеля;
  • Людовіко Карді Чіголі "Ось чоловік" ("Esse Homo", 1606) — назвою картини слугують слова Понтія Пилата, які він промовив до народу Єрусалима з метою отримати співчуття до збичованого Ісуса Христа.

Зал Виховання Юпітера:

  • Мікеланджело Мерізі де Караваджо "Сплячий Амур" (1608) — у рентгенівських дослідженнях 1986 року було виявлено, що картина перероблялася живописцем декілька разів. Караваджо змінював положення руки і крил, закрив темним фоном тварин і рослини.
  • Крістофано Аллорі "Юдита з головою Олоферна і служницею" (1580) — зразок наближення до реалізму серед "реформаторської" течії.
    Лука Сіньйореллі, «Свята Родина»

Зал Іліади:

  • Рафаель Санті "Жіночий портрет" ("Ла Гравіда", "Вагітна", 1507);
  • Андреа дель Сарто "Внебовзяття Богоматері" ("Ассунта Панчатікі", 1523);
  • Артемізія Джентілескі "Юдита" (1614-1620).

Зал Сатурна:

  • Рафаель Санті "Портрет Аньоло і Магдалини Доні" (1505-1506) — Аньоло Доні був багатим торговцем вовною, що одружився з дочкою Джованні Строцці. Також у цьому залі знаходяться інші роботи Рафаеля: "Богородиця з дитятком і святими" ("Мадонна під балдахіном", 1508), "Видіння пророка Єзекиїла" (1518)
  • Андреа дель Сарто "Суперечка про Пресвяту Трійцю" (1517).

Зал Юпітера:

  • Андреа дель Сарто "Іван Хреститель в молодості" (1523);
  • Рафаель Санті "Портрет жінки з покривалом" ("Ла Велата", 1516) — вважають, що моделлю для роботи була кохана Рафаеля Форнаріна.

Зал Марса:

  • Пітер Пауль Рубенс "Наслідки війни" (1638) — художник показав своє ставлення до тридцятирічної війни, яка потрясла Європу у 1618-1648 рр.; "Чотири філософи" (1612);
  • Антоніс ван Дейк "Портрет Кардинала Гвідо Бентівольо" (1625);
  • Тіціан Вечелліо "Портрет Іпполіто де Медічі в угорському костюмі" (1533)
Жан Клуе, герцог де Гіз, Клод Лотарингзький

Зал Аполлона:

Зал Венери:

  • Тіціан Вечелліо "Портрет П'єтро Аретіно" (1545) — П'єтро був письменником, публіцистом, близьким приятелем Тіціана; "Красуня" ("Ла Белла", 1536)
  • Пітер Пауль Рубенс "Повернення селян з лану" (1640)

У Палатинській галереї також зберігаються роботи венеціанців Тінторетто, Джорджоне, Муріло.

Фра Бартоломео. «Вівтар Пітті», 1512 р.
  • Андреа дель Сарто, Оплакування Христа, 1523
  • Рафаель Санті, Донна Велата, 1514 р.
  • Тиціан, Іпполіто Рімінальді
  • Худ. Рубенс. «Чотири філософа» (1611-12).Палаццо Пітті, Флоренція Ян Вовелій, фламандський філософ-стоїк Юст Ліпсій, брат художника Пилипп (учень Ліпсія), сам Рубенс;
  • Худ.Крістофано Аллорі, «Юдита з відрубаною головою Олоферна», галерея Пітті.
  • Андреа дель Сарто, оплакування Христа
  • Мазо да Сан Фріано, Елена Гадді Квартезі
  • Худ. Людольф Бакхейзен, «Шторм», галерея Пітті.

Твори доби маньєризму

Надзвичайно повно представлені митці доби маньєризму, переважно з Флоренції (художники та скульптори):

Серед скульптур зустрічаються як оригінали, так і копії, але це копії уславлених античних зразків (Геракл Фарнезе, Антіной ск. Альбані тощо).

  • Маркус Герартс, королева Англії Єлизавета І.
  • Карло Дольчі. портрет Айнолфо де Барді
  • Рубенс, портрет Жоржа Віллерса, графа Букінгема
  • Андреа дель Сарто, Св. Іван Хреститель

Барокові митці

Добу 17 століття репрезентують твори як митців Італії, так і майстрів інших мистецьких центрів, що відобразило нову мистецьку реальність. Італія втрачала художню ініціативу, а митці інших країн роками працюють в країні, а їх твори вже нічим не поступаються творам місцевих майстрів. Інтернаціональне мистецтво доби європейського бароко представляють картини:

Гаспаро Ванвітеллі. Вілла Медічі з боку саду в Римі.

Художники реальності і майстри натюрмортів
Віллем ван Алст, «Натюрморт з фруктами та кришталевим келихом», галерея Пітті
Худ. Джакомо Черуті, «Хлопчик з кошиком риби»

Відомі представники бароко зараз доповнені творами « художників реальності», серед яких:

  • Крістофоро Мунарі
  • Джакомо Черуті, невелика кількість картин представників голландського реалізму 17 століття. Тяжіння до незвичного, притаманне реалістичній гілці бароко, відображене в картинах з зображенням собак, двоголової вівці та колекції натюрмортів (Крістофоро Мунарі, жінка художниця Джованна Гарцоні, Віллем ван Альст, Ян Давідс де Хем, Ян ван Кессель, Отто Марсеус ван Шрек).
  • Джованна Гарцоні. «Інжир і квіти»
  • Анонім 17 ст. Собаки і кішка
  • Бартоломео Бімбі. «Двоголова вівця».
  • Джованні Мартінеллі. « Півонії, маки, троянди і спаржа»
  • Ян ван Кессель старший, «Натюрморт з морськими тваринами»

Новітні течії зламу 17 — 18 строліть, пейзажі, портрети і поодинокі твори митців 19 століття представляють:

  • Кристіано Банті, Жінка на терасі
  • Філіппо Паліцці, Хлопці пустуни
  • Антоніо Пучінеллі, невідома з родини Мароккі
  • Джованні Фатторі, автопортрет

Посилання

Джерела
  • Ніколо Макіавеллі «Історія Флоренції», Л, 1973 пер. Н. Я. Ріковой, (рос).
  • Фёдорова Е. В. «Знаменитые города Италии», М, 1975 (рос).
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.