Фріновський Михайло Петрович

За офіційною біографією, Михайло Фріновський народився на початку 1898 року в місті (нині село) Наровчат Пензенської губернії. За даними архівів — 25 січня 1900 року. Один із восьми дітей у сім'ї викладача російської мови Петра Фриновського. Мати — Ольга Семенівна Желєзникова, дворянка. До Першої світової війни вчився в духовному училищі.

У січні 1916 року вступив до кавалерії, служив у чині унтер-офіцера[1]. У січні-серпні 1916 року дезертирував. Був пов'язаний з анархістами, брав участь у вбивстві генерал-майора М. А. Бема[2].

З березня 1917 року Фріновський працював рахівником-бухгалтером військового госпіталю. Учасник липневого повстання 1917 року в Москві. У вересні того ж року вступив у Червону гвардію в Хамовниках (Москва), командував групою червоногвардійців, брав участь в штурмі Кремля, був важко поранений. Аж до лютого 1918 року — на лікуванні в Лефортовському госпіталі.

У березні-липні 1918 року працював помічником доглядача Ходинської лікарні. Вступив в РКП (б), працював у партійному осередку та місцевкомі Ходинському лікарні. У липні 1918 року записався в Червону армію, служив командиром ескадрону, начальником Особливого відділу 1-ї Кінної армії.

1919 року після важкого поранення переведений на профспілкову роботу, а потім в органи ВЧК. У другій половині 1919 року служив помічником начальника активної частини Особливого відділу Московської ЧК. Брав участь в найважливіших операціях ЧК — розгромі анархістів, ліквідації анархістських та повстанських загонів в Україні і т. д.

З грудня 1919 по квітень 1920 року служив в особливому відділі Південного фронту. 1920 року був начальником активної частини особливого відділу Південно-Західного фронту, заступником начальника Особливого відділу 1-ї Кінної армії. В 1921—1922 роках — заступник начальника Особливого відділу, заступник начальника оперативного загону Всеукраїнської ЧК.

В 1922—1923 роках Фріновський — начальник загальноадміністративної частини та секретар Київського відділу ДПУ (з 23 червня 1923 — начальник повпредства ОДПУ по Південному Сходу).

У листопаді 1923 року його переводять на Північний Кавказ на посаду начальника Особливого відділу Північно-Кавказького військового округу. З березня 1924 року Фріновський — перший заступник повпреда ОДПУ по Північному Кавказу. У 1925 року — начальник прикордонної охорони Чорноморського узбережжя Північно-Кавказького краю, з січня 1926 року — перший заступник повпреда та начальник військ ОДПУ.

8 липня 1927 року був переведений до Москви на посаду помічника начальника Особливого відділу військового округу. У 1927 року він закінчив курси вищого командного складу при Військової академії РСЧА імені Фрунзе. З 28 листопада 1928 по 1 вересня 1930 року був командиром та комісаром дивізії особливого призначення імені Ф. Е. Дзержинського при колегії ОДПУ СРСР.

1 вересня 1930 року Фріновський отримує підвищення та призначається на посаду голови ДПУ Азербайджану. Був одним з організаторів розкуркулення в Азербайджані. 8 квітня 1933 року став начальником Головного керування прикордонної охорони ОДПУ СРСР, в яка якість керував операцією НКВС по придушенню повстання в Сіньцзяні[3]. 10 липня 1934 року був призначений начальником Головного керування прикордонної та внутрішньої охорони НКВД СРСР.

Після падіння Г. Г. Ягоди та призначення главою НКВС Єжова Миколи Івановича Фріновського призначили заступником наркома внутрішніх справ СРСР (16 жовтня 1936 р.), а потім — першим заступником наркома внутрішніх справ СРСР (15 квітня 1937 р.).

З 15 квітня 1937 р. по 9 червня 1938 р. Фріновський очолює Головне управління державної безпеки, а з 28 березня 1938 р. — Управління державної безпеки НКВС СРСР. З 1937 року депутат Верховної Ради СРСР. Один із найближчих співробітників Єжова та головних організаторів Великого терору. Один із головних організаторів репресій в РККА, брав безпосередню участь в організації Московських процесів.

8 вересня 1938 року був призначений наркомом Військово-Морського Флоту СРСР.

6 квітня 1939 року знятий з усіх посад та заарештований за звинуваченням в «організації троцькістсько-фашистської змови в НКВС» (у чому зізнався). Утримувався в Сухановській особливій ​​в'язниці. 4 лютого 1940 року Військовою колегією Верховного Суду СРСР засуджений до смертної кари. Тіло кремоване в Донському монастирі.

Реабілітований не був.

12 квітня 1939 року арештована і 3 лютого 1940 року розстріляна його дружина — Ніна Степанівна Фріновська за звинуваченням у приховуванні злочинної контрреволюційної діяльності ворогів народу. Реабілітована.

12 квітня 1939 року заарештований і 22 січня 1940 року розстріляний його син — 17-річний учень 10-го класу Олег Михайлович Фріновський за звинуваченням в участі в контрреволюційній молодіжній групі. Реабілітований.

• Орден Леніна (14.02.1936)
• три ордена Червоного Прапора (1924, 20.12.1932, 3.02.1935)
• Орден Червоної Зірки (22.07.1937)
• медаль «ХХ років РСЧА» (22.02.1938)
• Орден Червоного Прапора Монгольської Народної Республіки (25.10.1937)
• Орден Трудового Червоного Прапора Азербайджанської РСР (4.03.1931)
• Орден Трудового Червоного Прапора ЗРФСР (7.03.1932)
• Нагрудний знак "Почесний працівник ВЧК-ОГПУ (V) " (1925)
• Нагрудний знак "Почесний працівник ВЧК-ОГПУ (XV) " (26.05.1933)

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 січня 1941 року позбавлений державних нагород та військового звання.

• Брат - Фріновський Георгій Петрович (1908-1942) - з січня 1937 виконував посаду начальника штабу, з 7 жовтня 1937 командир 225 конвойного полку; керував конвоюванням ув'язнених Соловецького табору особливого призначення до місць розстрілу, майора держбезпеки[4].

• Дружина - Фріновська Ніна Степанівна (1903, Рязань - 3 лютого 1940) - російська, безпартійна, освіта вища, аспірантка Інституту історії Академії наук СРСР. Заарештовано 12 квітня 1939 року. 2 лютого 1940 року за звинуваченням у «приховуванні злочинної контрреволюційної діяльності ворогів народу» (тобто власних чоловіка та сина) Військовою колегією Верховного суду СРСР засуджено до страти. Розстріляно 3 лютого 1940 року. Реабілітована Пленумом Верховного Суду СРСР 12 січня 1966 року[5].

• Син - Фріновський Олег Михайлович (1922, Харків - 21 січня 1940, Москва) - член ВЛКСМ, освіта незакінчена середня, учень 10-го класу 2-ї московської спеціальної артилерійської школи. Заарештовано 12 квітня 1939 року. 21 січня 1940 року за звинуваченням у участі в «контрреволюційній молодіжній групі» засуджений Військовою колегією Верховного суду СРСР до страти. Розстріляний того ж дня. Реабілітований Пленумом Верховного Суду СРСР 12 січня 1966 року[6].

У Москві Фріновський займав 9-кімнатну квартиру (Кропоткінська вулиця, будинок 31, кв. 77), в яку після його арешту вселилася родина високопоставленого співробітника НКВС Веніаміна Гульста[7].

• Державна влада СРСР. Вищі органи влади та керування та їх керівники. 1923—1991 гг. Історико-біографічний довідник./Сост. В. І. Івкін. Москва, 1999. — ISBN 5-8243-0014-3

• Александр Волков, Командарм Фриновский. Без права на реабилитацию (18.05.2013) (рос.)
• Н. В. Петров, К. В. Скоркін. «Хто керував НКВД. 1934 — 1941». Архів оригіналу за 16 жовтня 2012. Процитовано 4 вересня 2012.