Футбол (7x7)

З 1978 по 2014 роки футбольними змаганнями для гравців з наслідками ДЦП опікувалася Міжнародна Спортивна та Рекреаційна Організація Церебрального Паралічу (CPISRA). У січні 2015 року управління цим видом спорту було передане Міжнародній Федерації Футболу ДЦП[1].

На даний час різні організації регулюють цей вид спорту на національному рівні. В Австралії цей вид спорту регулюється Федерацією футболу Австралії, так у штаті Новий Південний Уельс цим спортом опікується спеціальний державний орган, це Спортивна та Оздоровча Асоціація Церебрального Паралічу НПУ. В Квінсленді — Футбольна Асоціація Квінсленду. Цей вид спорту знаходиться під контролем Федерації Футболу Південної Австралії в південноавстралійському штаті Вікторія, вона підпорядковується Спортивній та Рекреаційній асоціації інвалідів. У Західній Австралії вона перебуває під управліянням Західноавстралійської федерації. В Австралійському Столичному Окрузі цим видом спорту управляє Столична Футбольна Федерація. На Тасманії цим видом футболу управляє Спортивна та Рекреаційна асоціація інвалідів[2].

Загалом паралімпійський футбол має багато спільного з класичним футболом, але він має деякі відмінності[3][4]. Ці відмінності включають в себе відсутність положення поза грою, гравці мають право вкидати м'яч лише однією рукою[5].

Тривалість матчу також менша, два тайми по 30 хвилин кожен та 15-хвилинна перерва між ними[4][3][2][6]. Також в складах обох команд на футбольному полі може знаходитися не більше ніж по 7 гравців одночасно[3][2]. Футбольний м'яч та поле також менше, ніж у класичному футболі[3][2][6]. Розмір поля — 75x55 метрів[5].

У фінальних частинах чемпонатів і турнірів, а також у плей-оф цих змагань після завершення основного часу поєдинку за нічийного рахунку передбачено додатковий екстра-тайм. Цей додатковий час пердбачає два тайми по 10 хвилин кожен, при чому та команда, яка першою заб'є м'яч у ворота команди-суперниці й стає переможницею матчу. Якщо ж після завершення додаткового часу жодна з команд не змогла відзначитися голом у ворота суперників, то призначається серія післяматчевих пенальті. Серія складається з 5 ударів для кожної з команд. Команда, яка краще результативно реалізувала ці пенальті визнається переможницею матчу[4].

Гравців, які виступають у цьому виді спорту розділяють на 4 класи[4]. Вони мають натупні назви: ФТ5, ФТ6, ФТ7 та ФТ8[3][2][6]. Для кожного класу існує свій тип інвалідності:

• ФТ5: Спортсмени з труднощами при ходьбі та бігу, але не в стоячому положенні або при ударі по м'ячу[2][6].
• ФТ6: Спортсмени, які мають проблеми з координацією або з роботою верхніми кінцівками, особливо під час бігу[2][6].
• ФТ7: Спортсмени з геміпарезом[2][6].
• ФТ8: Спортсмени, які мають мінімальну інвалідність; вони повинні відповідати певним критеріям та мають явні розлади, які впливають на їх зайняття спортом[2][6].

Спочатку, можливість займатися цим видом спорту була відкрита лише для осіб з дитячим церебральним паралічем, але систему класифікації пізніше було змінено. Цей вид спорту став відкритим для людей з травмами головного мозку та інших рухових функцій, які впливали на їх функціональність, їх було прирівняно до осіб з дитячим церебральним паралічем[2][5][6].

Команди повинні мати щонайменше по одному гравцю в кожній з них, з класом ФТ5 або ФТ6. Але при цьому дозволено мати на полі одночасно не більше ніж одного гравця класу ФТ8[5].

Цей вид спорту має декілька важливих міжнародних змагань. Вони включають Паралімпійські Американські Ігри та Чемпіонат світу з футболу 7x7 CPISRA/IFCPF[4]. Перший Чемпіонат Світу CPISRA проходив у Данії в 1982 році, а вже через чотири роки після першого міжнародного турніру з цього виду спорту, відбувся наступний, в Шотландії, на Міжнародних Іграх для осіб з ДЦП[6].

Футбол 7x7 також потрапив і до програми Паралімпійських ігор, дебютувавши на Літніх Паралімпійських іграх 1984 року[3][2][5][6][7]. Проте з програми Літніх Паралімпійських ігор 2020 року його було виключено[3].