Фікус бенгальський
Фікус бенгальський (Ficus benghalensis) — дерево родини шовковицевих, що походить з Бангладеш, Індії та Шрі-Ланки.
| Фікус бенгальський | |
|---|---|
 | |
| Бенгальський фікус на острові Балі, Індонезія | |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
| Клада: | Евдикоти (Eudicots) |
| Клада: | Розиди (Rosids) |
| Порядок: | Розоцвіті (Rosales) |
| Родина: | Шовковицеві (Moraceae) |
| Рід: | Ficus |
| Підрід: | F. subg. Urostigma |
| Вид: | Фікус бенгальський (F. benghalensis) |
| Біноміальна назва | |
| Ficus benghalensis L., 1753 | |
Будова
Вічнозелене листяне дерево до 24 м.
Характерна для цього дерева форма клональної колонії має назву баньяна. Формування баньяна починається з утворення на великих горизонтальних гілках дорослого дерева повітряних коренів, зазвичай без кореневих волосків. У певні моменти життя дерева їх з'являється дуже багато, і вони гірляндами звисають з горизонтальних гілок. Повітряні корені ростуть дуже повільно, і через деякий час велика їх частина засихає, так і не досягнувши ґрунту. Поодинокі повітряні корені доростають до землі і укорінюються, після чого його надземна частина інтенсивно товщає, набуваючи зовнішності і функції стовбурів. Головний стовбур товщий за ті, що виросли з повітряних коренів. У старих дерев він може загнивати, залишаючи після себе безліч молодших стовбурів.
Життєвий цикл
Дерево здатне розмножуватися вегетативно за допомогою повітряних коренів, утворюючи клональні колонії площею понад 1 гектара. Так, найбільший сучасний екземпляр, Великий баньян, займає площу 1,5 га.
Плоди дерева поїдаються птахами і ссавцями. Птахи є основними поширювачами насіння. Насіння, що пройшло через травний тракт птахів, має навіть більшу здатність до проростання.
Поширення та оселища
Росте у тропічних дощових лісах і заростях ліан на глибоких родючих ґрунтах.
Практичне використання
В Індії це дерево священне.
Див. також
Примітки
Джерела
- Ліс. — К.Махаон-Україна, 2008. — 304 с., іл. — С. 146