Гілка

Гі́лка, або галу́зка[1] — невеликий боковий відросток, пагін дерева, чагарника або трав'янистої рослини, укритий листям, квітками;[2] пряма, що з'єднує листя та верхівку дерева на різних ієрархічних рівнях класифікації.[3]

Мокрий сніг на гілках дерева
Галузки

Гілле́ю, галу́зою чи су́ком називають великий відросток од стовбура дерева або чагарника, що розгалужується на менші відростки — гілки, віти.[4][5][6]

«Гілка» вживається і в переносному значенні: «гілка програми», «гілка галактики» тощо, — у розумінні якогось варіанту чи відгалуження. Так само, на позначення певної ділянки виробництва, науки і т. ін., вживається термін «галузь»,[7] а в значенні «залізнична колія, відгалужена від основної колії» — слово «вітка».

Етимологія

Слова «гілка» та «галузка» пов'язані з прасл. golъ («голий»), але з різним ступенем чергування:

  • псл. golь, golъka — первісно «голий прут», пізніше «гілка»[8]. Споріднене з вірм. kołr («гілка, сук»);
  • псл. (пн.) *galǫzь, *galǫza.[9] Порівн. рос. [га́лызь] «дерево для вимощування грузьких доріг», пол. gałąź «гілляка», словац. і чеськ. haluz, в.-луж. hałuza, н.-луж. gałuz «тс.»

Синоніми «віта», «вітка», рідко «віть»[10][11][12] походять од псл. větь, větvь, vitь, що сходить до іє. *uei-t-, *uoi-t- «прут, лоза», похідного від *uеі- («вити, крутити»)[13].

Діал. зах. «кона́р» (груба гілка, що росте від стовбура)[14] походить із псл. [konarъ], очевидно, пов'язаного з *kъnъ «обрубаний стовбур дерева»[15].

У культурі

Гілля дерев посідало значне місце в культурному житті людини. Як дерево в народному сприйманні вважалося символом роду чи родини, так галузка — символом члена роду: «Молоду галузку пригинай, бо старої не пригнеш», себто — вчи людину замолоду, бо стару вже пізно вчити.

Гілки були елементом деяких обрядів. Згідно з загальним правилом магічного світогляду, що частина заступає ціле, вітка часто виступає як символ усього дерева і вживається в обрядах у такому значенні. Так, під час традиційного українського весілля на стіл ставили гільце — гілку листяного або хвойного дерева, прикрашену квітами, ягодами, колосками.

Іноді віти, що їх дерево простягає в усі сторони, служили за символ рук:

Ой на річці, на Дунаю,
Там липонька потопає,
Та поверх гілочка випливає,
Вона дубочка прикликає:
— Та подай, дубочку, хоч гілочку!
— Та нехай тобі кленок дає,
Що він із тобою вірно живе...

Григорій Сковорода в одному зі своїх віршів писав так:

Буйні вітри повівають,
Руки явору ламають...

Це, ймовірно, перефразування відомої пісні:

Ой, не стій, явір над водою,
Де вода корінь підмиває,
Де вітер гілля ламає...

У народній символіці галузка була також символом справи, пригоди: «У велике галуззя зайшов» — казали про людину, що надто ускладнювала ситуацію. «Якої собі галузі шукаєш?» — тобто якої лихої пригоди. Тут гілка фігурує еліптично в значенні приладу, на якому можна повіситися.[16]

Галерея

Див. також

Інші значення:

Джерело
  • А. О. Слюсарев, О. В. Самсонов, В. М. Мухін та ін. «Біологія: навчальний посібник». Пер. з рос. та ред. В. О. Мотузного. 2-ге вид. Київ: Вища школа, 1999.

Примітки
  1. Галузка // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Гілка // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  3. Український юридичний термінологічний словник; Податкове та господарське законодавство в брошурах
  4. Гілля // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  5. Галуза // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  6. Сук // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  7. Галузь // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  8. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г. — С. Гілка.
  9. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г. — С. Галуза.
  10. Віти // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  11. Вітка // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  12. Віть // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  13. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г. — С. Віть.
  14. Конар // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  15. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці. — С. Конар.
  16. Галузка // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 1, кн. II : Літери В — Ґ. — С. 226. — 1000 екз.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.