Філіппінський рухомий пояс

Велика частина Філіппін, в тому числі північний Лусон, є складовою частиною Філіппінського рухомого пояса, на півдні обмеженого Плитою Молуккського моря, Сундською плитою на південному заході і Південно-Китайським морем на заході і північному заході, Плитою Філіппінського моря на сході[1], на півночі закінчується в східній частині Тайваню, в зоні активних зіткнень між Північно-Лусонським жолобом і Південно-Китайською платформою[2]. Філіппінський рухомий пояс також називається Філіппінською мікроплитою[3], а також Пояс Тайвань-Лусон-Міндоро [4].

Головні фізіографічні елементи Філіппінського рухомого поясу

Філіппінський рухомий пояс є файним прикладом акреційної призми.

Хоча вони є частинами Республіки Філіппіни, Палаван з Каламіанськими островами, Сулу й півострів Замбоанга на заході Мінданао, є вершинами двох виступів Сундської плити. Вона тут має зіткнення з Філіппінським рухомим поясом. Жолоб Сулу є межею мікроблока Сулу і мікроблока Палаван. Палаванський жолоб є межею субдукціі між Палаванським мікроблоком та плато островів Спратлі Південно-Китайського моря[5]. Палаван/Каламіанська острівна дуга з 1981, відома як Палаванський блок і Палаванський мікроконтинент[6], а з 1989, як Палаванський мікроблок[7].

Філіппінський рухомий пояс межами на заході має Манільский, Негрос і Котабато жолоби, по яких іде субдукція Філіппінського рухомого пояса під Євразійську плиту. На сході це жолоби Філіппінський і Східний Лусон, де йде субдукція Плити Філіппінського моря під Філіппінський рухомий пояс[8].

Філіппінський рухомий пояс складається з великої кількості різних блоків різноманітних за походженням[9]. Сім головних блоків, були визначені в Лусон: Східне Сьєрра-Мадре, Ангат, Замбалес, Центральна Кордильєра в Лусоні, Бікол і Острівний блок Катандуанес. У Центральних Філіппінах чотири провідних блоки: Панай, Міндоро, Сьобу і Богол. На Мінданао шість провідних блоків: Пацифік Кордильєр, Сурігао, півострова Пуджадо, Центральна Кордильєра Мінданао, хребет Дагумау, Замбоанга. [10].