Харківський комерційний інститут

З ініціативою створення комерційного інституту в Харкові в 1908 р. виступив професор Харківського університету М. І. Палієнко. Ініціатива отримала підтримку Харківського купецького товариства, З'їзду гірничопромисловців півдня Росії і Харківського біржового комітету. За пропозицією М. Ф. Фон-Дітмара 36-й З'їзд гірничопромисловців півдня Росії подав міністрові С. І. Тімашеву записку з обґрунтуванням необхідності відкриття в Харкові комерційного інституту з гірничо-промисловим відділенням. Проект статуту інституту було схвалено Загальними зборами харківських промисловців і торговців.

Перешкодою створенню інституту була позиція Міністерства торгівлі і промисловості, яке, рахуючись з думкою консервативних кіл Державної ради, не наважилося подавати законодавче представлення про створення чергового не державного вищого навчального закладу не університетського типу, оскільки майже одночасно діяльність розпочали комерційні інститути в Москві і Києві. 25 червня 1911 р. І. К. Велитченко, М. І. Палієнко, Л. В. Сирвінт і О. К. Погорелко були прийняті міністром С. І. Тімашевим. Вихід було знайдено в організації навчального закладу нижчого рівня — Вищих комерційних курсів. У 1911 р.. Харківське купецьке суспільство обрало спеціальну комісію з організації курсів за участю підприємців і наукових діячів міста (С. М. Жевержеєв, М. Ф. Фон-Дітмар, П. П. Рижов, Г. О. Гольдберг, проф. М. І. Палієнко, В. Ф. Левітський та ін.)[1]. Проф. М. І. Палієнко склав проект статуту, навчальних програм і 4-х літнього фінансового кошторису інституту[2].

Статут курсів був затверджений міністром 26 травня 1912 р. Урочисте відкриття занять відбулося 10 жовтня 1912 р. Відповідно до Статуту, Вищі комерційні курси Харківського купецького суспільства були віднесені до розряду вищих навчальних закладів, що мали на меті давати комерційну і політико-економічну освіту.

"Учора в будівлі Харківського комерційного училища відбувся відкриття Вищих комерційних курсів, що мають в недалекому майбутньому бути перетвореними на Комерційний інститут". Харківські губернські відомості. - № 1107. - 11 жовтня 1912 р.

З 1912 р. заняття відбувалися в будівлі комерційного училища у вечорі. У 1914 р. по вул. Єпархіальній, 52 (нині корпус ХНТУСХ по вул. Артема, 44), було закладено нову будівлю, спеціально призначену для курсів. Проект архітектора О. М. Бекетова передбачав низку технічних нововведень і використання найсучасніших на той час інженерних систем і комунікацій: залізобетонних конструкцій, гідроізоляції фундаменту, звукопоглинальних і теплоізолюючих перекриттів, були витримані пожежобезпечні стандарти будівництва і обладнання. Уперше в Росії використовувався метод Ф. Уатсона, що дозволяв пригнічувати відбиті звукові хвилі в аудиторіях і покращував їх акустику. Спеціально створена інженерними фірмами ефективна система опалювання, заснована на нагнітанні в приміщення нагрітого повітря, дозволяла з мінімальними витратами підтримувати взимку комфортну температуру в аудиторіях заввишки 5,35 м і 7,82 м.

Навчальний корпус було витримано у ренесансному стилі «Palladio», він мав характерні для творчості Бекетова просторий хол і широкі мармурові сходи з бронзовими світильниками. У будівлі розташовувалися дві лекційні аудиторії на 400 чоловік кожна і малі аудиторії на 60 місць, приміщення для семінарів, музею і навчальних кабінетів, лабораторій, наукова бібліотека, вестибюль з гардеробом на 1500 чоловік, найбільший в місті актовий зал. Для нового корпусу були поставлені спеціальні меблі і професійне устаткування.

Будівництво було закінчене до осені 1916 р., на рік пізніше передбачених довоєнним контрактом строків[3].

29 березня 1916 р. за доповіддю міністра Державна Дума схвалила надання курсам статусу Комерційного інституту з правами вищих навчальних закладів. 17 грудня 1916 р. міністр затвердив оновлені правила, навчальний план і бюджет інституту.

У період революції 1917 р. і Громадянської війни діяльність інституту була дезорганізована студентським страйком і діями Радянського уряду.

11 березня 1919 р. в інститут був призначений комісар — студент ХТІ Л. М. Майєр. ХКІ був об'єднаний з юридичними факультетами обох університетів (імператорського і жіночого), навчальні плани були зруйновані введенням нових «обов'язкових» предметів, був фактично ліквідований ценз прийому[4].

Із заняттям Харкова Добровольчою армією нормальне життя інституту було відновлене. Професори і викладачі брали активну участь в Білому русі. В будівлі ХКІ діяли курси права і політики ОСВАГ, проводилися засідання Академічного союзу, в Актовому залі з успіхом проходили антибільшовицькі публічні лекції. У інституті влаштовувалися добродійні концерти і танці на користь лазаретів. У жовтні 1919 р. ряд професорів приєдналися до підписантів складеного В. Ф. Левітським «Відозви російських вчених до Європи», де різко засуджувався більшовизм. На початок занять у вересні 1919 р. на 1-й курс було прийнято 850 студентів.

З відступаючою Добровольчою армією місто покинули багато провідних вчених, які або емігрували, або припинили співпрацю в інституті (М. М. Анциферов, О. М. Терпигорєв, Д. М. Іванцов, О. М. Челинцєв, Й. А. Трахтенберг та ін.), в червні 1919 р. були жорстоко вбиті чекістами взяті за заручників проф. М. С. Стеллецький і член Опікунської ради купець С. М. Жевержеєв[5].

Наприкінці 1919 — початку 1920 р. радянською владою у інституту були відібрані будівля і бібліотека, навчальна діяльність практично припинилася[6]. У 1920 р. ХКІ реорганізований в Харківський інститут народного господарства.

У складі інституту був створений один економічний факультет (відділ), навчання на якому велося по підвідділах (циклах). Діяли навчально-допоміжні і науково-допоміжні підрозділи: кафедри, лабораторії, музеї, семінари, бібліотеки, кабінети.

На курси приймалися учні обох статей. У 1912 — навесні 1916 рр. ХВКК діяли як вечірні, заняття проводилися в будівлі Харківського комерційного училища. Лекції по 40 хвилин тривалістю велися з 17.20 до 21.20 годин у вечорі. У суботні і святкові дні лекції читалися також у великому залі З'їзду гірничопромисловців півдня Росії. Осінню 1912 р. на курсах навчалися 250 чоловік; за планом проф. М. І. Палієнка таке ж число мало бути на кожному курсі, а загальний контингент студентів — 1000 чоловік[7]. Навесні 1916 р. на курсах числилися 558 учнів: 241 студентів, 197 студенток, 107 вільних слухачів і 13 вільних слухачок.

Із введенням до ладу нового корпусу, контингент студентів істотно зріс, а інститут перейшов на денний час занять. У 1916—1917 навчальному році в ХКІ навчалися 1226 студентів і студенток і 186 вільних слухачів, у тому числі на першому курсі 854 учнів: 462 студенти, 326 студенток, 48 вільних слухачів і 18 вільних слухачок. Навчання вели 58 викладачів: 15 професорів, 2 приват-доценти, 33 викладачі і 8 асистентів[8]. Діяла 5 % обмежувальна норма для студентів юдейського віросповідання. Зимою 1917 р. при інституті були відкриті банково-страхові курси для офіцерів, які постраждали на війні.

Для розпорядження засобами і майном навчального закладу, внесення змін до статуту, створювалася Опікунська рада курсів, що складалася з 14 чоловік, які обиралися Харківським купецьким товариством на 4 роки, 3-х представників навчального комітету, директора. Допускалося включення представників міністерства торгівлі і промисловості, міської думи, губернського земства, З'їзду горнопромисловців півдня Росії. Головою ради в 1912—1919 рр. був комерції-радник І. К. Велитченко.

Директор курсів обирався на 4 роки спільно Опікунською радою і Навчальним комітетом. Цю посаду обіймали проф. В. Ф. Тимофеїв (1912—1919 рр.) і проф. М. Н. Соболев (1919—1920 рр.).

Загальне завідування вузом, у тому числі розробка навчального плану, покладалася на Навчальним комітет, який складався з директора, викладачів, а також голови і 3-х членів Опікунської ради.

Велику роль відігравали загальні збори викладачів факультету.

Основними прибутковими статтями бюджету курсів були плата за навчання і збір з промислових посвідчень (самооподаткування) членів Харківського купецького товариства. Вартість навчання в 1912 р. становила 100 рублів на рік.

У ХКІ був створений один з перших економічних дослідницьких центрів в Імперії — Кабінет економічного вивчення Росії. Створений в 1914 р. за рапортом проф. П. І. Фоміна, кабінет мав статус науково-допоміжної установи і незалежне фінансування. Кабінет мав 4-х штатних співробітників, які виконували технічні і допоміжний роботи. До дослідницької роботи притягувалися дійсні співробітники і співробітники-змагателі з числа студентів і випускників інституту. Керував кабінетом проф. П. І. Фомін. При кабінеті стали проводилися Збори економічного відділення інституту.

Метою кабінету був збір, систематизація і аналіз статистико-економічних показників, що характеризують динаміку народного господарства країни. Програма досліджень розширювалася і до 1917 р. включала 27 розділів, охоплюючи ряд фінансових і кон'юнктурних індексів, динаміку виробництва ключових галузей промисловості і секторів народного господарства, торгівлю, бюджетні і демографічні показники. З березня 1915 р. публікувалися Бюлетені кабінету на російській і французькій мовах. Створювався архів статистико-економічної інформації про гірничу і гірничозаводську промисловість півдня Росії.

Кабінет проводив роботи на замовлення підприємств і організацій: щомісячні огляди стану гірничої і гірничозаводської промисловості півдня Росії для Харківської контори Держбанку, вивчення торговельних стосунків півдня Росії і Південної Америки для Катеринославського товариства фабрикантів, анкетне дослідження руху цін на продовольчі товари і робочі руки і інше. За пропозицією Харківської комісії зі встановлення реквізиційних цін на мінеральне паливо були розроблені і передані Міністрові торгівлі і промисловості пропозиції щодо реорганізації російської промислової статистики. Були розпочаті роботи з анкетного обстеження проблеми зносу основних фондів промисловості в роки війни.

Редакційною комісією Бюлетенів (В. Ф. Тимофіїв, П. І. Фомін, М. М. Соболєв, О. М. Анциферов) було вироблено проект великої дослідницької програми економічного вивчення Росії. З цією метою, в 1918 р. передбачалося скликати в Харкові всеросійський з'їзд за участю зацікавлених організацій, учених, фахівців[11].