Державна дума Російської імперії

Державна дума Російської імперії (рос. Государственная дума Российской империи) — законодавчий орган Російської імперії в 1906—1917 роках, який з'явився в результаті революції 1905—1907. Дума була нижньою палатою парламенту, верхньою палатою була Державна рада Російської імперії. Всього було 4 скликання Державної думи. Державна дума була першим представницьким органом влади в Росії за всю її історію.

Державна дума
Російської імперії
 
 
Загальна інформація:
Юрисдикція: Російська імперія
Дата заснування: 1906
Дата ліквідації: 1917
Структура:
Депутатів: 432 (1912 рік)
Голова Ради: С.А. Муромцев (1906),
Ф.А. Головін (1907),
М.О. Хомяков (1907—1910),
О.І. Гучков (1910—1911),
М.В. Родзянко (1911—1912, 1912—1917)
Адреса:
Адреса: Таврійський палац, Санкт-Петербург

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Державна дума
Російської імперії

Державну думу першого скликання часто називають Першою державною думою, другого скликання Другою думою, і т. д.

Перша Державна дума розпочала свої засідання 27 квітня (10 травня) 1906, остання (четверта) дума завершила свою роботу 25 лютого 1917 і остаточно була розпущена 6 жовтня 1917 указом Тимчасового уряду.

Маніфести Миколи ІІ

6 серпня 1905 року Маніфестом Миколи II було оголошено маніфест-декларацію про створення Державної думи, як «особливого законодорадчого органу, якому надається право попередньої розробки та обговорення законодавчих пропозицій і розгляд розпису державних доходів та видатків».[1] До маніфесту додавалися положення, розроблені міністром внутрішніх справ Булигіним, згідно з якими, право голосу на виборах в Думу надавалося лише обмеженій категорії осіб: великим власникам нерухомого майна, великим платникам промислового і квартирного податку, і — на особливих підставах — селянам. Ці положення викликали сильне невдоволення у суспільстві, численні мітинги протесту, які вилилися у Всеросійський жовтневий політичний страйк. Вибори в «Булигінськую думу» не відбулися.

Основою для становлення Державної думи як законодавчого органу став п. 3 маніфесту 17 жовтня 1905 р., що встановив «як непорушне правило, щоб жоден закон не міг мати силу без схвалення Державної думи». Ця норма була закріплена в ст. 86 Основних законів Російської імперії в редакції 23 квітня 1906: «Жоден новий закон не може прийматися без схвалення Державної ради і Державної думи та мати силу без затвердження Государя-імператора».

Державні думи І-IV скликань

Перше засідання Державної думи відбулося в Таврійському палаці Санкт-Петербургу.

Розподіл депутатів Державної думи за партіями
Партія I Дума II Дума III Дума IV Дума
Кадети 161 98 54 59
Трудова група 107 (97)[2] 104 13 10
Автономісти 70 76 26 21
Прогресисти 60 - 28 48
Октябристи 13 54 154 98
РСДРП (10) 65 19 14
Есери - 37 - -
Народні соціалісти - 16 - -
Націоналісти - - 97 120
Праві - - 50 65
Безпартійні 100 50 - 7


З 478 депутатів Держдуми I скликання було:
кадетів — 179,
автономістів (члени польських, українських, естонських, латиських, литовських та ін. етнічних груп) — 63,
октябристів — 16,
безпартійних — 105,
трудовиків — 97,
соціал-демократів — 18.
Головою було обрано кадета С. Муромцева, секретарем — князя Д. Шаховського (теж кадета).

Перша дума працювала 72 дні. Розпущена Миколою ІІ за намір скасувати приватне землеволодіння. Державна дума II працювала з 20 лютого по 2 червня 1907 року (одну сесію). 1 червня 1907 прем'єр-міністр Столипін П. А. звинуватив 55 депутатів в змові проти царської сім'ї. Дума була розпущена указом Миколи II від 3 червня.

Державна дума III скликання працювала з 1 листопада 1907 р. по червень 1912 року. Розпущена указом Миколи II.

Державна дума IV скликання працювала з 1912 року по 25 лютого 1917, коли її засідання були тимчасово призупинені указом Миколи ІІ. 6 жовтня 1917 р. була розпущена указом Тимчасового уряду у зв'язку з підготовкою до виборів в Установчі збори. Остаточно ліквідована 31(18) грудня 1917 декретом Радою Народних Комісарів Радянської Росії, згідно з яким розпускалися канцелярія Думи та її Тимчасовий комітет.

«Українське питання» в Державній думі

У Думі першого скликання 45 делегатів сформували власну фракцію, що отримала назву Українська думська громада. Головою її був адвокат і громадський діяч з Чернігова Ілля Шраг; серед членів були: Володимир Шемет та Павло Чижевський — від Полтавщини, Микола Біляшевський та барон Федір Штейнгель — від Києва, Андрій В'язлов — від Волині. Українська парламентська громада мала свій друкований орган «Украинский Вестник», редактором якого був Максим Славинський, а секретарем Дмитро Дорошенко. У виданні журналу взяли участь найкращі наукові сили України: М. Туган-Барановський, О. Лотоцький, М. Грушевський, І. Франко, О. Русов та інші.
Політичною платформою Української парламентської громади була автономія України. М. Грушевський уклав декларацію, яка мала бути виголошена з думської трибуни головою фракції.

У Другій Думі теж існувала українська парламентська група Українська трудова громада, що налічувала 47 членів і видавала часопис «Рідна справа — Думські вісті». У ній друкували промови членів, заяви Громади. Українська група домагалася автономії України, місцевого самоуправління, викладання української мови у школах, поширення української мови в судах, церкві. Для того, щоб мати підготовлених педагогів, Громада вимагала створення кафедр української мови, літератури та історії в університетах Києва, Харкова та Одеси, запровадження навчання української мови в учительських семінаріях.

Зміна виборчого законодавства після розпуску ІІ Державної думи стала головною причиною відсутності у парламенті третього та четвертого скликання представників українського національного руху та, як наслідок, українських парламентських груп.

Українське питання залишалося актуальним і в роботі Третьої Думи. Перше питання з цієї теми, якому Дума змушена була приділити увагу, це було українське шкільництво. 1908 року 37 депутатів внесли на розгляд парламенту проект про запровадження навчання українською мовою у початкових школах. Цей проект викликав протест з боку чорносотенних послів та «Клубу Русских Националистов», і йому не дали ходу. У 1909 р. професор Київського університету Іван Лучицький порушив питання про використання української мови в судах України. Це питання також викликало протест і було поховане.

У IV Державній думі українське питання, головним чином, порушувалося під час обговорення депутатами заборони святкування 100-річчя від дня народження видатного поета Тараса Григоровича Шевченка.

Див. також

Література

Посилання

Примітки

  1. Высочайший манифест от 6 августа 1905 г. (рос.)
  2. 10 осіб вийшло з фракції і організували окрему фракцію соціал-демократів (див. рядок РСДРП) (Аврех А. Я. П. А. Столыпин и судьбы реформ в России. М., 1991. с. 16)
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.