Хачатрян Ашот Суренович

Ашот Суренович Хачатрян (вірм. Աշոտ Սուրենի Խաչատրյան; нар. 3 серпня 1959, Вірменська РСР, СРСР) — радянський та вірменський футболіст. Всю ігрову кар'єру провів у єреванському «Арараті». Майстер спорту міжнародного класу (1980). Капітан команди «Арарат» у 1985—1991 рр.

Ашот Хачатрян
Особисті дані
Повне ім'я Хачатрян Ашот Суренович
Народження 3 серпня 1959(1959-08-03)[1] (62 роки)
  Вірменія
Зріст 177 см
Громадянство  СРСР
 Вірменія
Позиція захисник
Професіональні клуби*
РокиКлубІгри (голи)
1976—1991 «Арарат» (Є) 366(21)
1991—1996 «Сі-Ле-Мулено» 8(0)
Національна збірна**
РокиЗбірнаІгри (голи)
1978
1979—1980
1984
1992—1995		 СРСР (U-18)
СРСР (U-21)
СРСР (U-23)
 Вірменія		 ? (?)
? (?)
4 (?)
4 (0)
Тренерська діяльність***
РокиКлубПосада
1996—1997 «Ван»
1997 «Єреван»
1997—1998 «Єреван»
1999—2000 «Спартак» (Є)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Інформацію про ігри та голи за національну збірну
оновлено 22 лютого 2022.

*** Тільки на посаді головного тренера.

Дані оновлено 22 лютого 2022.

Закінчив філологічний факультет Єреванського педагогічного інституту (1980) та Єреванський інститут народного господарства (1987).

Клубна кар'єра

1976 року закінчив Єреванську футбольну школу. Перший тренер — Ашот Гургенович Сарібекян. Того ж року був прийнятий у дубль «Арарату».

Восени 1976 року дебютував у радянській вищій лізі, проте повноцінним гравцем основи став із 1978 року.

В «Арараті» був штатним пенальтистом, багато забивав із гри. Після того, як у 1989 році в Лужниках у грі проти московського «Спартака» не зумів забити Станіславу Черчесову, пенальті у грі більше не пробивав[2].

У 1991 році підписав контракт на 1,5 роки з французьким аматорським клубом «Сі-Ле-Мулено». У Франції грав до закінчення сезону 1995/96.

Тренерська кар'єра

У 1996 році повернувся до Вірменії, очолив клуб «Ван». Потім очолював клуби «Єреван» та «Аракс» (Арарат).

Кар'єра у збірній

Грав у складі молодіжної збірної СРСР. Став віце-чемпіоном світу у 1979 році, у фіналі грав персонально проти Дієго Марадони. У 1980 році став чемпіоном Європи серед молодіжних команд.

Був кандидатом до основної збірної СРСР перед московською Олімпіадою. У грі проти Пахтакора отримав травму меніска, через яку тривалий час лікувався[2]. У 1982 році провів чотири гри за олімпійську збірну СРСР, після чого в збірні команди не викликався.

Дебютував у складі збірної Вірменії 16 липня 1994 року у товариській грі проти збірної Мальти. Матч проходив у Єревані на стадіоні «Раздан» і закінчився з рахунком 1:0. Це була третя гра збірної Вірменії у її історії. Гравців на полі в капітанській пов'язці виводив Хачатрян[3]. У наступній грі проти бельгійської збірної також брав участь, однак у наступних 5 матчах був відсутній.

Знову вийшов у складі збірної через рік, 16 серпня 1995 року проти збірної Данії[4]. У виїзній грі, яка проходила в Скоп'є проти збірної Македонії, Хачатрян вийшов на поле на 84 хвилині матчу. Це була його остання гра у національній команді[5].

Досягнення
«Арарат» (Єреван)

Родина

Одружений. Дружина Каріна, дочка Ліліт, син Сурен.

Примітки
  1. Transfermarkt.de — 2000.
  2. Юдин Юрий. Ашот Хачатрян: Любовь была взаимной // Футбол. — 1991. — № 22. — с. 2
  3. Протокол матча Армения — Мальта(англ.)
  4. Протокол матча Армения — Дания(англ.)
  5. Протокол матча Македония — Армения(англ.)

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.