Херуски

Мапа новоутвореної провінції Germania Magna станом на 9 рік н. е.

У 12 до н. е. спровокована нападом германців на римську Галлію почалася кампанія по завоюванню германських племен між Рейном та Ельбою під проводом Друза Старшого. Його сили складалися з п'яти римських легіонів і рівного їм по чисельності допоміжного війська. Протягом 11-9 до н. е. він кілька разів здобував перемогу над херусками і підкорив їх; частина херусків під натиском римлян відступила за Ельбу і Друз не став їх переслідувати.[2]

Станом на 9 до н. е. (рік смерті Друза Старшого[3]) більшість германських племен на цих територіях вже визнали владу Риму. Справу Друза продовжував його брат Тиберій. Вважається, що приблизно в 7 до н. е. він остаточно підкорив всіх германців між Рейном і Ельбою.[4] Для підтримки римської влади у регіоні було розміщено на постійній основі 5 римських легіонів, що складалися з ветеранів. Для більшого контролю дітей племінних вождів було забрано до Риму на виховання, а, по-суті, в заручники. Серед цих дітей були Арміній і його брат Флав, сини Зегімера, що був одним з вождів племен херусків. Також Тиберій поставив на чолі херусків проримську частину знаті, чим викликав ще більшу ненависть до римлян серед іншої частини знаті.[5]

У 5 н. е. було офіційно оголошено про утворення за Рейном нової римської провінції Germania Magna, куди увійшли і землі херусків.[4]

У 7 році н. е. пропретором провінції Германія було призначено Публія Квінтілія Вара, а розквартировані раніше у Germania Magna 5 ветеранських легіонів були виведені з провінції і на чолі з Тиберієм рушили на придушення Великого іллірійського повстання (6-9 роки н. е.). Натомість у провінції залишилися три легіони (XVII, XVIII та XIX), які складалися майже виключно з новобранців, що не мали бойового досвіду, а вояки в допоміжні частини цих легіонів набиралися з місцевого населення, з германців.

Пам'ятник вождю херусків Армінію встановлений у Тевтобургському лісі

18 років римського панування минули без жодних значних потрясінь чи протидії з боку германців. Провінція сприймалася як цілком спокійна і упокорена, але посилення римського пригноблення у вигляді збільшення данини та рекрутів, яке впроваджував Публій Вар, призвели до зростання незадоволення серед германців. Про це Вара попереджав Сегест — один з проримських вождів херусків. Він же повідомив про підготовку повстання і навіть вказав, що його очолює Арміній, але Вар не повірив обвинуваченням. Про це у своїй «Римській історії» пише Гай Веллей Патеркул.[6]

В 9 році херуски повстали під проводом Армінія і у союзі з іншими германськими племенами несподівано напали на римлян та завдали їм розгромної поразки у битві в Тевтобургському лісі, де були знищені три римські легіони, ті, що складалися переважно з новобранців. Важливу роль у цьому відіграли допоміжні загони легіонів, які складалися з германців і які під час битви перейшли на бік повстанців. Побачивши цілковиту поразку, командир римлян Публій Квінтілій Вар, аби не потрапити в полон, кинувся на свій меч і загинув.[6]

Після цієї приголомшливої поразки римляни полишають свої форти та нечисленні поселення на схід від Рейну.[6][4]

Як відплату за повстанння і загибель легіонів Римська імперія організувала ряд каральних походів у германські землі під проводом Германіка.[3] У 14 році були розбиті сили марсів, бруктерів і усіпетів та розграбовані їх поселення. У 15 завдано удару по хаттам, знищена їх столиця, відбулися кількаденні бойові зіткнення з херусками та їх союзниками, в яких жодна зі сторін не здобула вирішальної перемоги. При цьому частина херусків на чолі з Сегестом виступила на стороні римлян. Також у війську Германіка проти Армінія воював його брат Флав.[7]

У 16 Германік завдав розгромної поразки херускам Армінія у битві на правому березі річки Везер і потім в іншій битві розбив ангріваріїв. У 17 році планувався черговий похід, який скасував імператор Тиберій, що означало остаточну відмову від намірів повернути втрачену провінцію під римський контроль.[8]

Арміній продовжував ворогувати з римлянами, зокрема, у 17 разом зі семнонами і лангобардами завдав поразки їх союзнику Марободу, вождю германського племені маркоманів, і змусив його тікати до Риму. Проте, згідно нотаток Тацита, у 21 н. е. Арміній був вбитий в результаті змови найближчих родичів своїми ж одноплемінниками, які вважали, що він став занадто могутнім правителем, після чого антиримський союз германських племен розпався.[9]

Внутрішні чвари та війни з сусідніми племенами поступово призвели до послаблення херусків і після 21 частина їх території перейшла під контроль хаттів. Лише у 47 році за підтримки імператора Клавдія новим королем (конунгом) утвердився Італік, який був небожем Армінія (сином його брата Флава).[10] Втім, міжусобиці серед херусків продовжувалися довгі роки між проримською та антримською партіями, а Італіку навіть довелося на деякий час втікати до сусіднього племені лангобардів. Проте, в 60 він передав правління сину або онуку Харіомеру, влада якого теж не була міцною і чвари продожувалися. Зрештою, Харіомер, який вважається останнім королем херусків, був був повалений у 88/90, а херуски були підкорені хаттами та увійшли до їх племінного союзу. Коли Тацит писав свою «Германію» (близько 98 н. е.), херуски перебували у повному занепаді.[10]

В 330 херуски все ще згадуються серед переліку племен, що протистояли Константину Великому. Вважається, що після цього херуски увійшли у племінний союз саксів і розчинилися серед них.[10]