Римський легіон

Легіонер IV ст. н. е.

Організація: майновий ценз і поділ за віком (старші перебували в резервах і гарнізонах), загальний військовий обов'язок для громадян, вище командування — два військові трибуни.

Тактика: основне шикування фалангою з кіннотою на флангах і легкою піхотою поза строєм.

Озброєння: 1 і 2 ряд бойового порядку — найзаможніші — бронзовий панцир, шолом, круглий щит, поножі, меч, спис, дротик, подальші ряди (всього 6) мають дедалі легше озброєння.

У 5-4 ст. до н. е. число легіонів збільшилося до 2-4 і більше.

З початку 4 ст. до н. е. воїнам було встановлено невелику плату.

Легіон налічував 3000 важких піхотинців (принципи, гастати, триарії), 1200 легких піхотинців (веліти) і 300 кіннотників.

Різні категорії комплектувалися різними майновими класами римських громадян і мали різне озброєння.

Важка піхота ділилася на 30 тактичних підрозділів — маніпул (по 60-120 воїнів, що становили 2 центурії), до яких додавалися веліти.

На чолі легіонів у період республіки стояв трибун, в період імперії — легат.

В кінці 2 ст. до н. е. Гай Марій скасував відмінність в озброєнні важкої піхоти і комплектуванні різних категорій воїнів і змінив організацію легіонів, з'єднавши кожні 3 маніпули в когорту.

У зв'язку з розоренням вільного селянства була скасована військова повинність, солдатам було збільшено плату, і римська армія стала професійною найманою армією.

При імператорі Августі число легіонів досягло 75, до кінця його правління скоротилося до 25, але чисельність воїнів у легіоні було збільшено до 7 тисяч. Легіонам були присвоєні номери і різні найменування, кожен легіон мав «прапор» — аквілу (лат. aquila, буквально — «орел») — срібну фігуру орла на жердині.

При розділі Римської імперії (кінець 4 століття) в Східній імперії було 70, в Західній — 63 легіони.

Назва «легіон» вживалася в 16-20 ст. для різних військових формувань у Франції, Великій Британії, Німеччині, Польщі, Росії.

• Легат легіону (legatus legionis) — командир легіону. На цей пост імператор зазвичай призначав колишнього трибуна на три-чотири роки, але легат міг займати свою посаду і набагато довше. У провінціях, де був розквартирований один легіон, легат одночасно був губернатором провінції. Там, де перебувало кілька легіонів, у кожного з них був свій легат, і всі вони знаходилися під загальним командуванням у губернатора провінції.

• Трибун латиклавій (tribunus laticlavius) — головний військовий трибун. Назва посади пов'язана з тим, що вони носили туніку з двома широкими пурпуровими смугами (tunica lāticlāvia), яку належало мати чиновникам сенаторського рангу. Цього трибуна до легіону призначав імператор або сенат. Зазвичай він був молодий і мав менше досвіду, ніж військові трибуни (див. нижче), проте посада його була другою за старшинством в легіоні, відразу після легата.

• Префект таборів (praefectus castrorum) — третій за старшинством пост у легіоні. Зазвичай його займав виходець із солдатів-ветеранів, який отримав підвищення і раніше посідав посаду центуріона.

• Трибун ангустиклавій (tribunus angusticlavius) — військовий трибун (на відміну від трибуна латиклавія). У кожному легіоні було п'ять військових трибунів із стану вершників. Найчастіше, це були професійні військові, які виконували високі адміністративні посади у легіоні, а під час бойових дій могли командувати легіоном. Їм належало мати туніки з вузькими пурпуровими смугами (tunica angusticlavia), звідки й походить назва посади.

• Приміпіл (primus pilus) — найвищий за рангом центуріон легіону, що стоїть на чолі першої подвійної центурії. У І-ІІ ст. н. е., звільнюючись з військової служби, приміпіл входив до стану вершників і міг досягти високої посади. Назва дослівно означає «перша шеренга». Через схожість слів лат. pilus («шеренга») і лат. pilum («пілум», «метальний спис»), термін іноді неправильно перекладають як «центуріон першого списа».

• Центуріон або сотник (centurio). У кожному легіоні було 59 центуріонів, кожен з яких командував центурією. Центуріони були основою професійної римської армії. Це були професійні воїни, які жили повсякденним життям своїх підлеглих-солдатів, а в ході бою командували ними. Зазвичай цей пост отримували солдати-ветерани, проте центуріоном можна було стати і з безпосереднього указу імператора чи іншого високопосадовця. Когорти мали нумерацію з першої по десяту, а центурії всередині когорт — з першої по шосту (при цьому в першій когорті було лише п'ять центурій, але перша центурія була подвійна) — таким чином, у легіоні було 58 звичайних центуріонів і один центуріон-пріміпіл. Номер центурії, якою командував кожен центуріон, безпосередньо відповідав його стану в легіоні, тобто найвищий стан займав центуріон першої центурії першої когорти, а найнижчий — центуріон шостої центурії десятої когорти. П'ять центуріонів першої когорти звалися primi ordines («перші ряди»). У кожній когорті центуріон першої центурії йменувався pilus prior («фронтова шеренга»).

• Опціон (optio) — заступник центуріона. Опціон заміняв центуріона в бою в разі його поранення. Вибирався центуріоном зі своїх солдатів.
• Тесерарій (tesserarius) — помічник опціона. До його обов'язків входили організація варт і передача паролів. Була лише одна посада тесерарія у кожній центурії.
• Аквіліфер (aquilifer) — прапороносець легіону. Надзвичайно важливий і престижний пост, пов'язаний з носінням та охороною прапора легіона — аквіли (дослівний переклад назви — «той, що несе орла»). Втрата прапора вважалася жахливим безчестям — у цьому разі легіон розформовували. Якщо орла відбивали назад, легіон заново формували з тим же ім'ям і номером. Наступний крок вгору по службових сходах — центуріон.
• Сигніфер (signifer) — прапороносець центурії. Кожна центурія мала свого сиґніфера, який ніс бойовий значок центурії — сигнум (signum), що являв собою держак списа, прикрашений медальйонами. Нагорі древка поміщалися зображення відкритої долоні (manus) і символ центурії. Поряд з цим сиґніфер був скарбником центурії, який відповідав за виплату платні солдатам і збереження їхніх заощаджень.
• Декан або десятник (decanus) — командир 10 солдатів, які жили в одному наметі (контубернія).
• Корніцен (cornicen) — трубач, сурмач, що грав на мідному розі — корну (cornu). Знаходилися поряд з прапороносцем, віддаючи команди на збір до місця призначення і передавали солдатам накази командира сигналами рога.
• Тубіцен (tubicen) — трубач, який грав на тубі (tuba), інструменті у вигляді мідної або бронзової трубки. Тубіцени при легаті легіону закликали воїнів до атаки або трубили відступ.
• Буцинатор (bucinator) — трубач, який грав на буцині.
• Імагініфер (imaginifer) — прапороносець імператорського штандарта. Ніс корогву із зображенням імператора, який служив постійним нагадуванням про вірність війська імператору.
• Вексилярій (vexillarius) — прапороносець, який ніс прапор-вексилум. Окрім того «вексиляріями» звали легіонерів-ветеранів, які поверталися на службу, а також солдатів, тимчасово відряджених до інших частин (вони складали особливі підрозділи — вексиляції).