Хлорофіцієві

Хлорофіцієві (Chlorophyceae) — клас зелених водоростей (Chlorophyta).

?
Хлорофіцієві

Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eucaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Зелені водорості (Chlorophyta)
Клас: Chlorophyceae
Warming, 1884[1]
Посилання
Вікісховище: Chlorophyceae
EOL: 3923
ITIS: 5415
NCBI: 3166
Fossilworks: 54452

Нараховує близько 4 тис. видів водоростей, що мають одноклітинну, багатоклітинну чи неклітинну будову.

Будова

Chlorophyceae представляє лінію зелених водоростей, у межах якої цитокінез відбувається за участю фікопласта, а джгутикова коренева система є хрестоподібною з супротивно розташованими або зміщеними за годинниковою стрілкою базальними тілами. Спільна риса всіх хлорофіцієвих — закритий мітоз та колапсуюче веретено поділу[2].
Склад пігментів та продуктів асиміляції є типовим для зелених водоростей в цілому (хлорофіли a та b, всі типи каротинів, ксантофіли лютеїнового ряду, крохмаль як основний продукт асиміляції). Представники класу різноманітні за будовою джгутикового апарату, мітозом, морфологією, розмноженням, життєвими циклами.[джерело?]

Класифікація

Історично застосовувалося кілька систем класифікації зелених водоростей[3]:

  • класичні морфолого-онтогенетичні — в основу поділу було покладено тип статевого процесу, наявність або відсутність джгутикових стадій в онтогенезі, будову статевих органів. Поділ класів на порядки проводили, в першу чергу, за типами морфологічної структури тіла. Клас поділяли на 11 порядків.
  • цитологічні — електронно-мікроскопічні дослідження 1970-х років показали велику різноманітність ультраструктурних ознак, таксономічна вага яких лишалась проблематичною. У системі за цими ознаками різні дослідники продовжували виділяти клас Chlorophyceae.
  • молекулярно-філогенетичні — методи почали застосовувати у другій половині 1980-х років, на початку 90-х років. Численні варіанти побудови молекулярно-філогенетичних дерев та оцінки їх інформативності показали гетерогенність традиційного класу Chlorophyceae, хоча обсяг класу став ширшим (порівняно з традиційним), і виявили його філогенетичний зв'язок із вищими рослинами.

Наприкінці 1990-х років молекулярно-філогенетичні реконструкції підтвердили високу філогенетичну вагу таких цитологічних ознак, як будова джгутикового апарату, особливості мітозу та цитокінезу. У межах класу Chlorophyceae окреслили три великі групи[4]:

  1. одноклітинні, багатоклітинні та неклітинні водорості, у яких базальні тіла джгутиків зміщені за годинниковою стрілкою і мають орієнтацію 1-7. Група базальна, включає шість порядків:
    • Volvocales (=Chlamydomonadales)
    • Tetrasporales (парафілетичний)
    • Chlorococcales (парафілетичний)
    • Cylindrocapsales
    • Chaetophorales
    • Sphaeropleales
  2. одноклітинні, виключно кокоїдні водорості з тенденцією переходу до ценобіального плану будови, у яких базальні тіла не зміщені і мають орієнтацію 12-6:
    • порядок Scenedesmales — за класичною системою групу включали до Chlorococcales, проте молекулярні дані засвідчили про філогенетичну відокремленість сценедесмальних і монофілетичність цієї групи;
  3. нитчасті та гетеротрихальні водорості, у яких базальні тіла з'єднані фіброзним кільцем, через що монадні стадії стефаноконтні:
    • порядок Oedogoniales — монофілетичний, відповідає класичному порядку.

Поширення та середовище існування

Хлорофіцієві мешкають переважно у прісних континентальних водоймах, рідше зустрічаються у наземних біотопах.

Примітки

  1. Warming, E., 1884. Haandbog i den systematiske botanik. Anden gjennemsete udgave. 2nd ed. Kjøbenhavn, 434 pp. German translation (1890) of the 2nd Danish edition available at archive.org: . English translation (1895) of the 3rd Danish edition (1892) available at archive.org: .
  2. Костіков, Царенко. Альгологія, 2013, Клас Chlorophyceae.
  3. Костіков, Царенко. Альгологія, 2013, Система зелених водоростей.
  4. Костіков, Царенко. Альгологія, 2013, Клас Chlorophyceae. Система класу.

Джерела

  • Костіков І. Ю., Царенко П. М. Альгологія : рукопис підручника для студентів 3-4 курсу спеціальності «ботаніка». — Київ, 2013.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.