Хліб (фільм, 1929)

Обкладинка часопису «Кіно», 1930, № 2, що представляє фільм «Хліб»

Після заборони «Шкурника», попереднього фільму Шпиковського, режисер розробляє у «Хлібі» кон'юнктурну тему щойно проголошеної партією колективізації.[3]

Червоноармієць Лука повертається до рідного села після громадянської війни і планує створити колективне господарство. Землю для цього господарства відбирають у селян («куркулів»), зерно на посів відбирають у містян. Основний конфлікт полягає у боротьбі з куркулями, додатковий — протистояння головного героя із власним батьком. Останній не вірить, що крадене зерно зійде на краденій землі. Та коли воно таки сходить, дід пристає на бік сина — він переконується: заради спільного блага можна порушувати писані й неписані закони.[1]

Попередня критика щодо фільму була схвальною — за півтора місяця до заборони, часопис «Кіно» писав: «„Хліб“ не потрясає, як „Арсенал“». Він тільки співає про те, про що співається та треба співати сьогодні. Він зміцнює та художньо асимілює здобутки піонерів. Він культивує, вирощує молоді паростки нашої кінематографії. У цьому його серйозна місія та велике, потрібне зараз, культурне досягнення».[1]

Сучасні критики відзначають талановиту та ретельну операторську роботу Олексія Панкратьєва,[3][1] реалістичну гру акторів[1] та новаторський монтаж Шпиковського[3]. Попри тривіальний сюжет, фільм вважають авангардним кіноепосом.[3][1]

Завершену в жовтні 1929 року стрічку було відправлено на перегляд до Головреперткому, який заборонив картину протоколом від 7 березня 1930 року та, після перероблень, повторно у 1931 році із такою мотивацією:[3]

Картина дає хибне уявлення про боротьбу за хліб. Середняк із картини випав повністю. Період відновлювальний (обмеження куркуля), відносне економічне укріплення куркуля (НЕП), класова боротьба, підготовка політичних передумов для ліквідації куркульства і колективізація (індустріалізація) — все це випало з картини.[1]

Оскільки ж стрічка «Хліб» присвячена подіям перших пореволюційних років (1920 рік), і не охоплює пізніші події повної ліквідації куркульства, розгортання колективізації та індустріалізації, деякі кінокритики не вбачають у такому формулюванні справжніх причин заборони. Імовірною причиною вважають те, що фільм правдиво зображає жорстокі події колективізації.[1]

«Хліб» знімали, монтували і випустили до прокату практично одночасно із «Землею» Олександра Довженка. У них однаковий конфлікт, ті ж актори (Лука Ляшенко), а окремі сцени у стрічках збігаються за вмістом та композицією.[1]

(Хоча коли героїв кіноепосів Довженка грав «монументальний» Семен Свашенко, головного героя «Хлібу» зіграв Лука Ляшенко, який у Довженковій «Землі» втілював образ молодого куркуля.)[3]

Урешті, обидві стрічки було заборонено.[1]

Пізніше, у 1950-ті роки «Землю» таки «реабілітували», значною мірою завдяки її великому успіхові в Європі.[1] Натомість «Хліб» пролежав понад 80 років у сховищах російського Держфільмофонду.[5]

2012 року фільм було реставровано Національним центром Олександра Довженка.[3]

2013 року на Фестивалі німого кіно та сучасної музики «Німі ночі» відбулася репрем'єра фільму в написаному на замовлення Фестивалю «Німі ночі» музичному супроводі білоруського інструментального тріо Port Mone. Того ж року 13 вересня стрічку в супроводі Port Mone було вперше представлено у Києві на відкритті фестивалю ГогольFest.[3]

Держкіно назвало стрічку «найбільшим архівним кіновідкриттям 2000-х років».[5]

• Хліб на сайті vufku.org
• Хліб на сайті dovzhenkocentre.org