Хорлоґійн Чойбалсан

Обіймав посади голови держави (Голова Президії Державного Малого Хуралу, 1929—1930), очільника уряду (Голови Ради Народних комісарів і Голови Ради Міністрів, 1939—1952), проте незалежно від формальних посад, він був диктатором Монголії. Мав звання Маршала Монголії.

Чойбалсан був послідовним прихильником Сталіна. Скориставшись тим, що чільник Монголії Пелжидійн Ґенден утратив Сталінову довіру (зокрема, через те, що відмовився провести масові репресії проти буддійських ченців і форсувати введення централізованої економіки), 1936 р. Чойбалсан сприяв його усуненню від влади, незабаром після чого Ґендена арештовано й страчено. Чойбалсан, що був на той час міністром оборони, ще декілька років не посідав формально найвищої посади в державі, проте вже тоді став лідером і провів масові репресії, знищивши не тільки своїх супротивників у партії, але також колишніх аристократів, ченців, і багато інших «небажаних категорій».

На думку сучасних монгольських істориків, Чойбалсан був чи не найдеспотичнішим лідером Монголії за останнє сторіччя. В той самий час, завдяки його діям у Монголії досягнуто високого рівня письменності (Чойбалсан скасував досить складний старовинний монгольський алфавіт і ввів кирилицю), країна з аграрної перетворилася на аграрно-індустріальну.

Після смерті Чойбалсана 1956 р. його особу піддано критиці на з'їзді Монгольської народно-революційної партії, проте, на відміну від засудження Сталіна в СРСР, його статуї не знесено, а адміністративний центр Східного (Дорнод) аймака Монголії до сьогодні носить його ім'я. Можливо, це було пов'язано з тим, що його наступник Юмжаґійн Цеденбал і за Чойбалсана посідав найвищі державні посади, зокрема Генерального секретаря ЦК МНРП.

У 1952 році після смерті Хорлогійна Чойбалсана виникла ідея збудувати мавзолей, що збудовано на майдані Сухе-Батора перед будинком уряду. Його будівництво завершилось у 1954 році, й він нагадує московський мавзолей. У плані він майже квадратний (14,3 на 13,8 метра). Для облицювання використали сірий та темно-червоний мармур з Хархорину. У мавзолеї поховано Сухе-Батора та Чойбалсана. Однак згодом мавзолей з центрального майдану прибрали, а рештки поховали. [2]