Хризостом (Карагуніс)

Закінчив церковну школу в Ламії, вищу церковну школу в Афінах, і богословський факультет Атенського університету[1].

У 1983 році був висвячений на диякона, а у 1986 році — у пресвітера, після чого став парохом, настоятелем, проповідником і катехізатором у Фтіотидській митрополії Православної церкви Еллади. Відбудував нову благолепну церкву святого Пантелеймона в Перістері[1].

10 вересня 2005 перейшов до кліру Триполійської митрополії Александрійського патріархату і був призначений настоятелем Храму святого Георгія в Триполі, Лівія[2], а також протосинкелом Триполійської митрополії[1].

У листопаді 2008 року був переведений в Каїр, настоятелем Костянтино-Єленинської церкви й ігуменом монастиря святого Георгія у Старому Каїрі[1].

21 травня 2011, після богослужіння в Костянтино-Єленинській церкві, Папа і Патріарх Феодор II особливо відзначив працю архімандрита Хризостома (Карагуніса)[3].

У травні 2013 року повернувся до Лівії[4], де знову призначений протосингелом Триполійської митрополії[1].

26 листопада 2014 року рішенням Священного Синоду Александрійської Православної Церкви, за пропозицією Папи і Патріарха Александрійського і всієї Африки Феодора II, був обраний титулярним єпископом Вереніцьким[1].

6 грудня того ж року в Патріаршому храмі святого Миколая в Каїрі хіротонізований на титулярного єпископа Вереніцького. Хіротонію здійснили Папа і Патріарх Александрійський і всієї Африки Феодор II, митрополит Триполійський Феофілакт (Дзумеркас), митрополит Ермопольський Миколай (Антоніу), митрополит Леонтопольський Гавриїл (Рафтопулос), митрополит Мемфіський Никодим (Пріангелос) і митрополит Пілусійський Нифонт (Цаваріс)[5].

24 листопада 2015, рішенням Священного Синоду призначений єпископом Мозамбіцьким[6].

12 вересня 2019 єпископ Хризостом став першим архієреєм Александрійського патріархату, що співслужив із ієрахрами Православної церкви України. Він взяв участь у богослужінні у селі Осса поблизу Cалонік, яке очолив митрополит Триккійський і Стагонійський Православної церкви Еллади Хризостом (Насіс), де співслужив ієрархам Церков Еллади, України, а також Константинопольського патріархату: митрополитові Лангадаському, Літійському та Рендінському Іоану (Тасьясу), архієпископові Житомирському та Поліському Володимиру (Шлапаку) та єпископові Фермському на спокої Димитрію (Грольосу).[7][8][9] Ця спільна літургія стала передвісником офіційного визнання Православної церкви України з боку Александрійського патріархату 8 листопада того ж року.[10]

Помер 1 травня 2021, за день до Великодня[11].