Христофор (Кісі)

Христофор Кіссі (алб. Kryepeshkopi Kristofor, в миру Сотір Кісі, алб. Sotir Kissi[1]; перша пол. 1880-х, Берат, вілайєт Яніна, Османська імперія17 червня 1958, Албанія) — єпископ Албанської православної церкви, архієпископ Тірани і всієї Албанії.

Христофор Кіссі
Kryepeshkopi Kristofor
Архієпископ Тиранський і всієї Албанії
12 квітня 1937  25 серпня 1949
Церква: Албанська православна церква
Попередник: Вісаріон Джувані
Наступник: Паїсій Водиця
Митрополит Бератський
1923  1929
Єпископ Синадський
2 листопада 1917  1923
Церква: Константинопольська православна церква
 
Альма-матер: Халкінська семінарія
Народження: 1881(1881)
Берат, Османська імперія
Смерть: 17 червня 1958(1958-06-17)
Тирана, вілайєт Яніна, Албанія
 
Автограф:

 Христофор у Вікісховищі

Біографія

Народився в першій половині 1880-х років (називаються дати з 1881 по 1885) поблизу Беліграда Арнаутського в Янінському вілайєті Османської імперії (нині Берат, Албанія), за національністю албанець.

У 1908 році закінчив Богословську школу на острові Халкі. Після випуску був призначений викладачем у гімназію Йована Бангі в Корчі.

Перед Балканськими війнами повернувся в Константинополь. За деякими даними, в 1911 році був призначений проповідником в церкві Святої Марії в районі Бейоглу. Служив священиком у клірі Константинопольської Православної Церкви .

У 1916 році прийняв чернецтво і 2 листопада 1917 був висвячений на єпископа Синадського [2] , вікарія Деркської митрополії.

У серпні 1923 був посланий в Албанію для подолання негараздів у церковному житті і незабаром тимчасово прийняв управління Бератською єпархією відокремленої Албанської православної церкви.

На прохання Албанської Тимчасової вищої верховної церковної ради спільно з єпископом Мелітопольським Ієрофеєм Яхтопулосом 21 листопада 1923 року в соборі в ім'я великомученика Георгія в Корчі хіротонізував архімандрита Феофана Нолі в єпископа Дурреського з возведенням у сан митрополита.

У 1926 році брав участь в сорокаденних переговорах між представниками Константинопольського Патріархату і Албанської православної церкви, що мали на меті врегулювати канонічне становище Албанської Церкви, в результаті яких було складено «Проект угоди», за яким Албанська православна церква ставала автономною церквою у складі Константинопольського Патріархату.

Албанські церковні діячі, однак, не вважали справу завершеною і прагнули до повної самостійності, яку оголосили, за підтримки світської влади, у 1929 році. Аби не брати участі в цьому процесі, єпископ Христофор пішов у монастир. Незабаром невизнання іншими православними помісними Церквами самопроголошеної автокефалії, посилена римо-католицька пропаганда і недоброзичливе ставлення до Православ'я уряду Ахмета Зогу поставили Албанську Церкву у важкі умови. Були відновлені переговори з Константинополем, за умовами яких архієпископ Віссаріон Джувані у травні 1936 року пішов з поста предстоятеля Албанської Церкви, а у квітні 1937 року албанську церковну делегацію в Константинополі очолив єпископ Христофор. Після переговорів 12 квітня того ж року патріарх Константинопольський Веніамін I Синодальним томосом дарував Албанській Церкві автокефалію. Єпископ Синадський Христофор ставав її предстоятелем з титулом архієпископа Тиранського і всієї Албанії.

Керував Албанською Церквою в період її передвоєнного становлення і поширення на частину канонічної території Сербської Церкви в ході Другої світової війни. У 1942 році, незважаючи на тиск італійців, відмовився впровадити в структуру Албанської Православної Церкви уніатських єпископів. Головував на Соборі Албанської православної церкви в кінці травня 1943 року в Тирані.

Після включення Албанії в радянську сферу впливу за підсумками війни, кілька років залишався єдиним в країні православним архієреєм старого поставлення, що перебував на волі. Незабаром після того як богоборницька влада знайшла можливість замінити його, у 1948 році був заарештований. 25 серпня 1949 Священний Синод Албанської православної церкви, на вимогу світської влади, звільнив архієпископа Христофора на спокій.

Будучи ізольованим, проживав у храмі святого Прокопія до смерті, що настала за підозрілих обставин 17 червня 1958 року.

Література

  • Скурат К. Е. Албанская Православная Церковь. Православная энциклопедия. М. : Церковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2000. — Т. I. — С. 465—470. — ISBN 5-89572-006-4.(рос.)
  • Tadeusz Czekalski. Zarys dziejów chrześcijaństwa albańskiego w latach 1912-1996. Kraków: 1 996. ISBN 83-85527-40-0.
  • Sabrina Ramet. Nihil obstat: religion, politics, and social change in East-Central Europe and Russia. Duke University Press: 1998, s. 424. ISBN 0822320703.

Примітки

  1. Persson, Bertil, Dr. Archbishop, Apostolic Surcessions of the Apostolic Episcopal Church: An Outline at the Prospect of the 21st Century, pp. 15, 17
  2. Παππά, Φιλαρέτη, «Η ορθόδοξη πίστη στην Αλβανία από την απελευθέρωση της χώρας το 1912 έως το 1944», Θεσσαλονίκη, 2014 року, σ. 32

Посилання

Джерела

  • Lucian Leustean (22 December 2009). Eastern Christianity and the Cold War, 1945-91. Routledge. f. 144. 978-0-203-86594-1.
  • Rehabilitation Centre for Trauma and Torture Albania. "Genocidi Mbi Elitën Intelektuale të Kombit Shqiptar" (PDF).
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.