Підпис

Підпис — реквізит службового документа, який надає документу юридичної сили і свідчить про відповідальність особи за його зміст[1]

Підпис (службового документа) (англ. autograph, countersign; рос. подпись) — реквізит службового документа, який свідчить про відповідальність особи за його зміст та є єдиний чи один з реквізитів, що надають документові юридичної сили[2]

Підпис — один з реквізитів організаційно-розпорядчих документів, який складається з назви посади особи, яка підписує документ (повної, якщо документ надруковано не на бланку, скороченої — на документі, надрукованому на бланку), особистого підпису, ініціалу(-ів) і прізвища.[3]

З одного боку, підпис існує протягом всієї історії слов'янської писемності (починаючи з рукописів XI—XII століття) — у всіх тих випадках, коли на документах ставили власноручний підпис із зазначенням імені того, хто писав. З іншого боку, тільки з початку XVI ст. (частково) та з кінця XVII ст. (відносно масово) бере початок створення «спеціального» самостійного графічного «малюнка» в написанні імені, прізвища (прізвиська) у записах, які потрібно було засвідчити.

Перший етап: XII—XVI ст. (устав та півустав).

Підпис існує формально. Тут швидше можна говорити не так про власне підпис, як про власноручний запис, що засвідчує особу. Проте вже з початку XVI століття у документах з'являються підписи за зразком грецького скоропису. Це були лігатури. Найчастіше трапляються в документах духовних осіб. Однак ця «мода на підпис» занепадає і далі не розвивається.

Другий етап: кінець XVI — перша половина XVIII ст. (скоропис).

Існують стабільні графічні особливості, які виділяють написання імені, прізвиська (повна буквена транскрипція) в документах. У закінченнях підписів простежуються розчерки у вигляді або простих дугових частин, або петель, або структурно складних систем елементів. Ці підписи орієнтовані на західноєвропейські зразки.

Третій етап: друга половина XVIII—XIX ст. (скоропис).

Цей період називаються «золотим століттям» слов'янського підпису. Велика різноманітність підписів, простежується чітка соціальна, професійна та культурна стратиграфія (поділ, різниця в написанні), що відбивається на конструкції підпису, характері розчерків.

Четвертий етап (з 20-х років XX ст.).

З'являються підписи, які є скороченими варіантами прізвищ. Складаються з трьох-чотирьох букв прізвища і коротких, простих за конфігурацією розчерків.

І хоча абсолютно однакових підписів не буває, у них все-таки можна знайти спільні риси, які об'єднують їх з автоґрафами інших людей. А вони, ці риси, і дозволяють створювати психологічні портрети — що означає твій підпис.

Правила успішного тлумачення підписів:

• найкраще починати практику з підписів добре знайомих людей — попередні дані про них слугуватимуть своєрідною підказкою;
• спочатку слід аналізувати підпис за кожним фактором окремо, а потім, зіставляючи отримані дані, робити висновок;
• вміло застосовувати метод «логічних ланцюжків»: якщо за підписом точно визначена якась характеристика, а вона завжди пов'язана з іншою, яка прямо не виводиться з підпису, то сміливо можна назвати і другу характеристику;
• тренуватися слід регулярно і постійно.

• Автоґраф
• MAC підпис
• Електронний цифровий підпис
• Цифровий підпис
• Сигнатура
• Факсиміле

• Сайт «Таємниці підпису»
• Підпис // Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. — 5-те вид. — К. ; Ірпінь : Перун, 2005. — ISBN 966-569-013-2.
• Що таке підпис? Підпис 100 відомих людей

• Підпис // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.