Хуліо Лібонатті

Вихованець футбольної школи клубу «Росаріо Сентраль».

У дорослому футболі дебютував 1917 року виступами за команду клубу «Ньюеллс Олд Бойз», в якій провів вісім сезонів, взявши участь у 141 матчі чемпіонату. У складі «Ньюеллс Олд Бойз» був одним з головних бомбардирів команди, маючи середню результативність на рівні 0,55 голу за гру першості.

Своєю грою за цю команду привернув увагу представників тренерського штабу клубу «Торіно», до складу якого приєднався 1925 року. Відіграв за туринську команду наступні дев'ять сезонів своєї ігрової кар'єри. Більшість часу, проведеного у складі «Торіно», був основним гравцем атакувальної ланки команди. В новому клубі був серед найкращих голеодорів, відзначився 150 забитими голами у 238 іграх чемпіонату. За цей час виборов титул чемпіона Італії.

Протягом 1935—1936 років захищав кольори команди клубу «Дженоа».

Завершив ігрову кар'єру у третьоліговому клубі «Лібертас Ріміні», де протягом 1937—1938 років був граючим тренером.

Згодом повернувся на батьківщину. Помер 9 жовтня 1981 року на 81-му році життя у місті Росаріо.

1919 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Аргентини. Провів у формі головної команди країни 15 матчів, забивши 8 голів.

У складі збірної був учасником Чемпіонату Південної Америки 1920 року у Чилі, де разом з командою здобув «срібло», Чемпіонату Південної Америки 1921 року в Аргентині, здобувши того року титул континентального чемпіона, Чемпіонату Південної Америки 1922 року у Бразилії.

Виступаючи в Італії, погодився грати у складі збірної цієї країни, ставши таким чином першим «оріундо» у складі італійської національної команди, за яку зіграв 18 матчів і забив 15 голів.