Хінолони

Хінолони — група синтетичних антибіотиків, що є похідними 4-хінолону і мають в своєму складі піперазиновий цикл. Частиною групи хінолонів є фторхінолони, що мають у своєму складі атоми фтору. Першим препаратом групи, що уперше застосований у клінічній практиці у 1962 році, є налідиксова кислота.[1][2] До нефторованих хінолонів, що застосовуються у клінічній практиці, відноситься також піпемідова кислота, оксолінова кислота, піромідієва кислота[1]; а також препарати, які відкликані з фармацевтичного ринку — ціноксацин[3] та розоксацин.[4] Вищеперераховані представники групи хінолонів мають вузький спектр дії, що включає лише грамнегативні бактерії.[5] Розробений новий препарат із групи нефторованих хінолонів — немоноксацин, що має розширений спектр активності, включно з метицилінрезистентними штамів Staphylococcus aureus (MRSA), пневмококами та стафілококами, які стійкі до фторхінолонів, та інші, як грампозитивні, так і грамнегативні та атипові мікроорганізми.[6][7]

Загальна структура хінолонів
Налідиксова кислота

Механізм дії

Хінолони діють бактерицидно, порушуючи синтез ДНК в бактеріальних клітинах, блокуючи два життєво важливих ферменти бактерій — ДНК-гіразу та топоізомеразу IV. Недоліком нефторованих хінолонів є вузький спектр дії. Нефторовані хінолони діють переважно на грамнегативні бактерії сімейства Enterobacteriaceae (Escherichia coli, Enterobacter spp., Proteus spp., клебсієлли, шиґелли, сальмонелли), а також Haemophillus spp. і нейсерії. Оксолінова й піпемідієва кислоти, крім того, незначно активні до Staphylococcus aureus і деяких штамів Pseudomonas aeruginosa, але не застосовуються у клініці для лікування інфекцій, викликаними даними збудниками. Недоліком цієї групи препаратів є також невисокі концентрації у більшості тканин та рідин організму, за виключенням сечостатевої системи, тому хінолони застосовуються переважно для лікування інфекцій сечовидільних шляхів.

Фармакокінетика

Хінолони добре всмоктуються у шлунково-кишковому тракті, біодоступність препаратів групи при пероральному застосуванні складає 80—90%. Максимальна концентрація у крові хінолонів досягається протягом 1—2 годин після прийому. Хінолони створюють високі концентрації виключно у сечових шляхах, але незначно проникають через плацентарний бар'єр та виділяються в грудне молоко. Хінолони частково метаболізуються у печінці із утворенням неактивних метаболітів. Виводяться препарати групи із організму переважно із сечею, а також із калом як у незміненому вигляді, так і у вигляді метаболітів. Період напіввиведення препаратів групи коливається від 1—2 годин у налідиксової кислоти до 6—7 годин у оксолінової кислоти, цей час може збільшуватися при печінковій та нирковій недостатності.

Застосування

Нефторовані хінолони застосовуються при інфекціях сечових шляхів — пієлонефритах та пієлітах, циститах, простатитах, уретриті. Налідиксова кислота також може застосовуватися для лікування деяких бактеріальних ентероколітів. Новий експериментальний препарат немоноксацин у клінічних дослідженнях виявляв ефективність у лікуванні позалікарняної пневмонії та інфекцій шкіри та м'яких тканин (включно із діабетичною стопою).[6][7]

Побічна дія

При застосуванні нефторованих хінолонів у більшості випадків спостерігається менше побічних ефектів, ніж при застосуванні фторхінолонів. Найчастішими побічними ефектами є побічні явища з боку травної системи — нудота, блювання, болі в животі, діарея або запор, печія, рідше — порушення функції печінки, холестатична жовтяниця. Нечастими побічними реакціями є алергічні реакції та реакції з боку шкірних покривів — висипання та свербіж шкіри, рідко фотодерматоз, набряк Квінке та інші важкі алергічні реакції. Рідко спостерігаються побічні реакції з боку нервової системи — головний біль, запаморочення, сонливість, дуже рідко порушення зору, тремор та судоми. Побіна дія з боку опорно-рухового апарату (артрити, тендовагініти) спостерігається значно рідше, ніж при застосуванні фторованих препаратів. У лабораторних аналізах рідко можуть спостерігатися еозинофілія, гемолітична анемія, тромбоцитопенія.

Протипокази

Препарати групи нефторованих хінолонів протипоказані при непереносимості препаратів групи, при вагітності, годуванні грудьми, епілепсії, важких порушеннях функції печінки та нирок. З обережністю застосовують препарати групи при недостатності глюкозо-6-фосфатдегідрогенази, порфірії. З обережністю препарати групи застосовуються у дитячому віці (налідиксова кислота протипоказана дітям до 3 місяців, піпемідова кислота — до 1 року). При застосуванні хінолонів протипоказане ультрафіолетове опромінення через можливість фотодерматозу.

Примітки
  1. http://www.rusnauka.com/8_DN_2011/Medecine/4_81817.doc.htm
  2. " "Производные нафтиридина. Хинолоны. Фторхинолоны в Справочнике Машковского".[недоступне посилання з липня 2019] (рос.)
  3. http://health.cd-writer.com/c3/p1561/treatment_for/cinobac_discontinued_in_the_uk.html%5Bнедоступне+посилання+з+травня+2019%5D (англ.)
  4. Przybilla B, Georgii A, Bergner T, Ring J (1990). Demonstration of quinolone phototoxicity in vitro. Dermatologica 181 (2): 98–103. PMID 2173670. doi:10.1159/000247894. (англ.)
  5. Архівована копія. Архів оригіналу за 16 лютого 2015. Процитовано 15 лютого 2015.
  6. http://www.antibiotic.ru/index.php?article=2387 (рос.)
  7. http://www.rmj.ru/articles_9289.htm Архівовано 27 грудня 2014 у Wayback Machine. (рос.)

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.