Фтор
Фтор, флю́ор[1] (хімічний знак — , лат. fluorum — плинний) — хімічний елемент з атомним номером 9, галоген, що належить до 7-ї групи, 2-го періоду періодичної системи хімічних елементів. Так само назву фтор має відповідна проста речовина, яка є отруйним і хімічно-активним жовто-зеленим газом.
Загальна характеристика
Символ F, ат.н. 9, ат.м. 18,998403. У природі існує один стабільний ізотоп 19F. Штучно отримані радіоактивні ізотопи з масовими числами 16, 17, 18, 20, 21, 22. Вперше одержаний франц. хіміком Анрі Муассаном у 1886 р. електролізом плавикової кислоти.
Проста речовина — флуор — блідо-жовтий газ зі специфічним різким запахом. Температура плавлення -219,62 оС. Має виключно високу хім. активність і утворює сполуки з усіма хім. елементами, крім гелію, неону і аргону. Взаємодія Ф. з багатьма елементами, оксидами і солями, водою протікає дуже енергійно, а з воднем і вуглеводнями — часто з вибухом. У присутності Ф. більшість металів, С, Si, Р, S і інш. займаються при 20-300 оС і згоряють з утворенням флуоридів. Флуор дуже отруйний. ГДК Ф. 0,15 мг/м3, при експозиції не більше 1 години — 1,5•10 мг/м3. Середній вміст Ф. в земній корі 6,25•10−2 мас.%. Ф. виноситься з верх. мантії переважно з лужною базальтовою і ультрабазитовою магмою. Найважливіші мінерали, збагачені флуором (% мас.): флюорит (47,81-48,8 %), флуорапатит (до 3,8 %), слюда (0,1-3,5 %), амфіболи (0,1-3,5 %), віліоміт (45,24 %), топаз (13,01-20,45 %), сфен (0,1-1,35 %), кріоліт (54,4 %).
Одержують Ф. електролізом в середовищі розплавленого або .
Застосування в техніці знаходять флуорорганічні сполуки, що характеризуються високою термічною і хімічною стійкістю.
З'єднання фтору були відомі людям давно. Наприклад, мінерал флюорит (плавиковий шпат — ) був описаний алхіміками ще в XV столітті, а в 1771 році Карл Шееле вперше в лабораторних умовах отримав плавикову кислоту (фтороводень — ). Вільний фтор був виділений лише в 1886 році Анрі Муассаном.
При нормальних умовах фтор являє собою двоатомний газ () жовто-зеленого або світло-зеленого кольору, з запахом дуже схожим на хлор і озон.
Чистий фтор настільки агресивний, що зіткнення з ним шкіри людини протягом 2 секунд призводить до появи опіку II ступеня, вода в атмосфері фтору горить синім полум'ям, а платина згорає як порох. Під час контакту фтору з воднем навіть при температурі -252 °C (близької до абсолютного нуля), відбувається потужний вибух. Багато хіміків, які намагалися отримати фтор в лабораторіях і не знали про його хімічні властивості, загинули або залишилися інвалідами. Плавикова кислота розчиняє скло, тому її зберігають в посудині, на внутрішню поверхню якої нанесений парафін.[джерело?]
Фтор досить поширений з земній корі (650 г/т), але через надзвичайну хімічну активності в чистому вигляді не зустрічається. Фтор може утворювати хімічні сполуки з усіма елементами Періодичної системи, за винятком деяких інертних газів.
Основним джерелом промислового фтору є мінерал флюорит, що майже наполовину складається з фтору. Є він також у фторапатиті, кріоліті і т. д.[уточнити] В невеликих кількостях фтор зустрічається в морській воді і в ґрунтових водах, але цієї кількості виявляється цілком достатньо, щоб задовольнити потреби організму людини, якщо, звичайно, концентрація фтору у споживаній воді не знижена. Вживається і засвоюється фтор лише вигляді мінеральних солей.[джерело?]
У промисловості фтор застосовується для виготовлення матеріалів, стійких до високих температур і впливу хімічно агресивних середовищ. Тефлон — покриття для сковород і посуду — містить у своєму складі фтор. Цей хімічний елемент використовується також у виробництві холодоагентів для рефрижераторів, деяких пластмас (фторопластмас).
Матове скло (наприклад, скляний посуд) набуває цієї властивості після обробки фтороводнем (плавиковою кислотою).
Фтор є важливою складовою мінерального обміну.[джерело?] У організмі людини фтор необхідний для міцності і твердості кісткової тканини, для формування сполучних тканин, особливо кісток, для росту і підтримки в здоровому стані зубів, волосся і нігтів, профілактики остеопорозу.
Історія
Перша сполука фтору — флюорит (плавиковий шпат) — описана в кінці XV століття під назвою «флюоро». У 1771 році Карл Шеєле отримав плавикову кислоту. Як один з атомів плавикової кислоти, елемент фтор був передбачений у 1810 , але виділений у вільному вигляді лише 76 років по тому Анрі Муассаном у 1886 році при електролізі рідкого безводного фтористого водню, що містить домішки кислого фториду калію .
Походження назви
Назва «фтор» (від дав.-гр. φθόρος — руйнування) запропонована Андре Ампером у 1810 році на підставі того, що фтор — найбільш сильний окисник з усіх існуючих хімічних елементів. Ця назва використовується тільки в східнослов'янських мовах та грецькій (φθόριο), а також у мовах, що запозичили цю назву з російської (наприклад, чуваська, таджицька чи монгольська).
У багатьох країнах для елемента й речовини прийнято назви з коренем «флюор» (від лат. fluere — текти), за властивістю сполуки фтору, флюориту (), знижувати температуру плавлення руди та збільшувати плинність розплаву.
Поширення в природі
Фтор досить поширений у природі. Процентний вміст його в земній корі наближається до вмісту таких елементів, як азот, сірка, хром, марганець і фосфор. Промислове значення мають, однак, тільки два фтористих мінерали — плавиковий шпат і кріоліт. Крім того, фтор входить в порівняно невеликій кількості до складу апатитів. При переробці природних фосфатів на штучні добрива як побічні продукти одержують фтористі сполуки.
Вміст фтору в атомних відсотках в природі показано в таблиці:
Об'єкт | Вміст, |
---|---|
Ґрунт | 0,02 |
Води річок | 0,00002 |
Води океанів | 0,0001 |
Зуби людини[2] | 0,01 |
Відносно багаті фтором рослини сочевиця і цибуля
Вмістом у ґрунті фтор зобов'язаний вулканічним газам, за рахунок того, що в їх склад зазвичай входить велика кількість фтороводню.
Отримання
Джерелом для виробництва фтору служить флуористий водень , що виходить в основному або при дії сірчаної кислоти на флюорит , або при переробці апатитів і фосфоритів.
Виробництво фтору здійснюється електролізом розплаву кислого флюориту калію , який утворюється при насиченні розплаву фтористим воднем до вмісту 40-41 % .
Хімічні властивості
Фтор утворює сполуки, прямо або побічно, з усіма іншими елементами, включаючи деякі інертні гази.
З воднем фтор з'єднується навіть при −252 °C. При цій температурі водень перетворюється в рідину, а фтор твердне, та все ж реакція іде з таким сильним виділенням тепла, що відбувається вибух.
Довгий час не було відомо з'єднання фтору з киснем, але в 1927 р. французьким хімікам вдалося отримати дифторид кисню, що утворюється при дії фтору на слабкий розчин лугу:
Зберігання
Флуор зберігають в газоподібному стані (під тиском) і в рідкому вигляді (при охолоджуванні рідким азотом) в апаратах з нікелю і сплавів на його основі (монель-метал), з міді, алюмінію і його сплавів, латуні, неіржавної сталі.
Фтор має унікальну здатність виявлятися по запаху при концентрації 0,02 мг/м³, яка в 7,5 раза нижче прийнятої гранично допустимої.
Застосування
Газоподібний флуор служить для флуорування в , вживаного для розділення ізотопів урану, а також для отримання трифлуористого хлору (флуоруючий агент і потужний окислювач ракетного палива), шестифлуористої сірки (газоподібний ізолятор в електротехнічній промисловості), флюоритів металів (наприклад, W і V).
Рідкий флуор, і рідкий флюорид кисню (він ефективніший) використовують як окиснювач ракетного палива. Те саме стосується вироблюваних — тетрафлуоргідразину і трифлуористого азоту (причому останній дозволяє при спалюванні в його атмосфері різних палив отримувати дуже високі температури).
Біологічна роль
Основна роль в організмі — участь в кісткоутворенні і процесах формування дентину і зубної емалі. Також фтор стимулює кровотворну систему та імунітет, бере участь у розвитку скелета, стимулює репаративні процеси при переломах кісток. Попереджає розвиток сенільного остеопорозу. Основні концентрації фтору в організмі людини: в зубах — 246—560 мг / кг, в кістках — 200—490 мг / кг, в м'язах — 2-3 мг / кг.
Добова потреба дорослої людини становить 2-3 мг фтору. З продуктами харчування доросла людина одержує в середньому 0,8 мг фтору на добу. Найбільша кількість фтору з продуктів містить риба (тріска, сом), горіхи, печінка. Основна кількість фтору надходить в організм з водою. Звичайна питна вода містить 1 мг фтору на 1 л. Недолік надходження фтору в організм є одним з екзогенних етіологічних факторів карієсу зубів, особливо в період їх прорізування і мінералізації. У районах з низьким вмістом фтору у воді проводиться фторування води до оптимального вмісту фтору — 1 мг / л. Надмірне надходження фтору в організм з водою в основному носить ендемічний характер і виникає в тій місцевості, де вміст фтору у воді перевищує 2 мг / л. Виявляється виникненням флюорозу, який уражає в основному постійні зуби людей. Токсична дія фтору так само може проявлятися інгібуванням багатьох ферментних систем. Для зниження вмісту фтору в такій воді проводять її дефторування. Фтор входить до складу ряду комплексів полівітамінів.
Див. також
Примітки
- Національний стандарт України ДСТУ 2439:2018 «Хімічні елементи та прості речовини. Терміни та визначення основних понять, назви й символи». — [Чинний від 01.10.2019.] — К. : ДП «УкрНДНЦ», 2019. — С. 2.
- Головним чином в емалі зубів
Література
- Глосарій термінів з хімії // Й. Опейда, О. Швайка. Ін-т фізико-органічної хімії та вуглехімії ім. Л. М. Литвиненка НАН України, Донецький національний університет. — Донецьк: Вебер, 2008. — 758 с. — ISBN 978-966-335-206-0
- Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2001—2004.
Посилання
- ФЛУОР //Фармацевтична енциклопедія
- Фтор // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.