Хіссен Хабре

Гіссен Габре (фр. Hissène Habré; 13 вересня 194224 серпня 2021) чадський військовий і політичний діяч, Прем'єр-міністр Чаду (1978—1979), Президент Чаду (1982—1990). Наприкінці 1960-х перейшов на бік повстанців з ФРОЛІНА, і до середини 1970-х очолив одну з їхніх фракцій; в результаті тривалої громадянської війни в 1988 році утвердився як президент країни, але був повалений через три роки Ідрісом Дебі. Втік за кордон і був звинувачений у порушеннях прав людини в таких розмірах, що прозваний «африканським Піночетом».

Хіссен Хабре
араб. حُسين حبري
Народився 13 серпня 1942(1942-08-13)[1]
Файя-Ларжо, French Chadd, Французька Екваторіальна Африка
Помер 24 серпня 2021(2021-08-24)[2][3] (79 років)
Дакар, Сенегал
·коронавірусна хвороба 2019 (COVID-19)[2][4]
Поховання Yoffd[5]
Країна  Чад
Національність Тубу
Діяльність політик, військовослужбовець
Alma mater Інститут політичних досліджень, École Nationale de la France d'Outre-Merd і Università della Valle d'Aostad
Знання мов французька і арабська
Учасник Лівійсько-чадський конфлікт, Війна «Тойот» і Chadian Civil War of 1965–79d
Роки активності 19721990 1990
Посада Prime Minister of Chadd і President of Chadd
Партія FROLINATd, National Union for Independence and Revolutiond і Armed Forces of the Northd
Конфесія іслам

Життєпис

Ранні роки

Гіссен Габре народився в 1942 році в Файо Ларжо (наразі північ Чаду) в родині пастуха з народності тубу. У 1963 році Габре став заступником префекта Муссоро[6]. За допомогою французької колоніальної адміністрації він в 1963 році був відправлений на навчання в Паризький університет (Інститут державного права) вивчати соціальні науки.

Громадянська війна

Повернувшись на батьківщину в 1971 році, працював у системі Міністерства закордонних справ Чаду. У той час в Чаді повним ходом йшла Громадянська війна що представляли інтереси мусульманської Півночі країни угруповань Фронту національного звільнення Чаду (ФРОЛІНА/ФРОЛІНАТ) і Національного фронту Чаду проти режиму президента Франсуа Томбалбай. Останній вирішив використовувати Гіссен Габре як посередника й відправив його на переговори до тодішнього лідера ФРОЛІНАТ Абба Сіддікі. Замість того Габре приєднався до повстанців. У 1972—1976 рр. він був керівником збройних сил півночі (2-ї армії ФРОЛІНА).

Гіссен Габре вперше привернув увагу міжнародної громадськості, коли він на чолі з менш ніж 500 бійцями атакували місто Бардаї і захопили двох європейських заручників (громадянина Німеччини Christophe Stalwen і француженку Francoise Claustre), зажадавши за них викуп у розмірі 10 млн франків. Німеччина заплатила викуп за Stalwen, але Франція цього робити не стала, і Francoise Claustre була у заручниках до 1977 року.

Ескалація війни

У 1969 році до влади в сусідній Лівії прийшов полковник Муаммар Каддафі, який вирішив підтримати повстанців Чаду. Крім того Лівія претендувала на багату ураном і нафтою смугу Аузу. Підставою для цього став невиконаний італо-французький договір від 1935 року про перехід території Ауза до складу Триполітанії (тоді — італійської колонії). Активне втручання Триполі у внутрішні справи Чаду викликали розкол в таборі заколотників. Уеддей орієнтувався на Лівію, а Габре, який був призначений в 1972 році головою Ради командування Збройних сил півночі (ФАН), створеного зі складу командування 2-ї армії ФРОЛІНА, навпаки, відкидав всі домагання Триполі на смугу Аузу[7].

У квітні 1975 року в країні стався військовий переворот, в ході якого був убитий президент Томбалбай, а на його місце прийшов Фелікс Маллум. У наступному році Гіссен порвав усі відносини з Уеддеєм і з усією своєю армією перейшов на сторону Маллума[7]. 29 серпня 1978 року він став прем'єр-міністром Чаду, але в грудні союз з Маллум було скасовано, і обстановка в країні знову різко загострилася. У лютому наступного року за результатами переговорів президентом країни став Гукуні Уеддей, якого незабаром змінив Лол Мохаммед Шауа, віце-президентом — Абдель-Кадер Камуге, а міністром оборони Тимчасового уряду національної єдності — Гіссен Габре[8]. У листопаді 1979 року Гіссен Габре зайняв посаду державного міністра національної оборони в Перехідному уряді національної єдності Гукуні Уеддея.

21 березня 1980 року вірні Гіссен Габре частини Збройних сил півночі зробили спробу відсторонити від влади Гукуні Уеддея і нейтралізувати вірні йому Народні збройні сили. Громадянська війна відновилася з новою силою. 27 квітня уряд зняв Габре з посади міністра «за бунтівні дії», але бої тривали до кінця року. Уеддей звернувся за допомогою до Лівії, і 15 грудня його уряд встановив повний контроль над Нджаменою. Об'єднані сили вірних уряду угруповань і лівійської армії витіснили підрозділи Гіссен Габре до суданського кордону. Габре довелося втекти з Нджамени в Камерун, а потім перебратися в Судан, де він продовжував вести збройну боротьбу. Наприкінці 1981 року його армія почала наступ з території Судану і 7 червня 1982 року війська Габре з боєм взяли столицю країни Нджамену, після чого він проголосив себе президентом країни[7].

Президент

Втручання Лівії

Сполучені Штати підтримали Гіссен Габре на противагу Лівії та надавали йому фінансову і військову допомогу[9][10]. На початку наступного року армія Гукуні Уеддея за підтримки Лівії почала наступ з північних районів країни. На допомогу Гіссену Габре прийшли підрозділи Франції і війська Заїру, яким вдалося зупинити наступ супротивника.

Репресії

Прийшовши до влади Гіссен почав жорстоко розправлятися з політичними супротивниками. Племена, які на його думку представляли істотну загрозу для режиму, піддавалися переслідуванню[11]. За свою жорстокість Гіссен Габре отримав прізвисько «Африканський Піночет». Правозахисні організації звинувачували Хабре в порушеннях прав людини. У роки свого правління він стикався з постійною загрозою повстання, але Міжнародна амністія заявляє, що це не є виправданням його репресій: «Уряд Чаду проводив цілеспрямовану політику терору, з тим щоб перешкоджати опозиції в будь-якому роді». Ще в 1983 і 1984 рр. міжнародна амністія викликала свою заклопотаність у зв'язку з позасудовими стратами і зникненнями людей в підконтрольних армії Габре районах[12]. Human Rights Watch наводить відомості, що поліція і війська Габре проводили етнічні чистки серед етнічних груп сара (1984), хаджираї (1987) і загава (1989)[13]. Точна кількість жертв за роки правління Габре не відомо. У 1992 році Спеціальна комісія звинуватила Гіссен Габре відповідальним за вбивства 40 тис. осіб і 200 тис. випадків катувань[14]. Свідки описуються страшні тортури із застосуванням електрошоку, опіком сигарет. Наводяться також відомості, що кати вставляли вихлопну трубу будь-якого транспорту своїм жертвам в рот, а потім приводили її в дію[15]

Повалення

У квітні 1989 року два офіцери чадської армії Гасан Діямосс і Ідріс Дебі за підтримки міністра внутрішніх справ Брахіма Махамот Ітно зробили невдалу спробу перевороту. Діямосс був заарештований, Ітно убитий, а Дебі вдалося втекти з країни в Дарфур на територію сусіднього Судану[16]. Останній втік за кордон, де створив Рух за Чадський Національний Порятунок. Восени 1990 року бійці цього руху почали наступ з Дарфура на столицю Чаду. Після того як 30 листопада повстанці взяли Абеше, Хабре зі своїм найближчим оточенням зник[17]. 1 грудня повстанці взяли Нджамену. Гіссен Габре втік до Камеруну, а звідти до столиці Сенегалу Дакар.

У вигнанні

У січні 1998 року уряд Чаду пред'явив Гіссен Габре звинувачення в розтраті цілому 7 млрд франків КФА (70 мільйонів французьких франків), а також у вбивстві 40 тис. осіб[18].

У вересні 2005 року бельгійський суд видав міжнародний ордер на арешт Гіссен Габре за звинуваченням в «тяжких порушеннях міжнародних прав людини»[19]. У зв'язку з цим сенегальська влада заарештувала Хабре. 25 листопада Верховний суд Сенегалу заявив про свою неправомочність вирішити питання про його екстрадицію і тому ухвалив випустити Хіссена Хабре на свободу. Проте за декілька годин Хабре знову був заарештований[20].

15 серпня 2008 року суд Чаду заочно засудив Хабре до смертної кари[21].

Сенегал так і не видав Гіссена Габре. У лютому 2009 року Бельгія подала в Міжнародний суд ООН позов проти Сенегалу за відмову видати колишнього чадського президента[22]. 20 липня 2012 року Міжнародний суд ООН зажадав від уряду Сенегалу «без зволікання» або судити Хабре за звинуваченням в інкримінованих йому злочинах, або екстрадувати в Чад[23].

30 червня 2013 року Гіссен Габре був заарештований у Сенегалі[24]. Судовий процес у справі Габре почався в липні 2015 і після перерви був продовжений 7 вересня того ж року[25].

30 травня 2016 року Габре визнали винним у тортурах, зґвалтуваннях і загибелі 40 тисяч осіб, яких глава держави вважав своїми політичними супротивниками. Вирок ухвалював трибунал, створений в 2013 році Сенегалом і Африканським союзом і повноважений Надзвичайні Африканські Палати. Гіссен Габре засудили до довічного ув'язнення за злочини проти людяності[26].

Примітки

  1. Munzinger Personen
  2. https://www.rfi.fr/fr/afrique/20210824-l-ancien-pr%C3%A9sident-tchadien-hiss%C3%A8ne-habr%C3%A9-est-d%C3%A9c%C3%A9d%C3%A9-du-covid-19
  3. https://www.lemonde.fr/international/article/2021/08/24/l-ancien-dictateur-tchadien-hissene-habre-est-mort_6092211_3210.html
  4. https://www.ilpost.it/2021/08/24/hissene-habre-ex-presidente-del-ciad-e-morto-di-covid-19-a-79-anni/
  5. https://www.jeuneafrique.com/1223629/politique/senegal-hissene-habre-enterre-en-labsence-de-representants-officiels/
  6. Arnold, Guy. {{{Заголовок}}}. — ISBN 978-0-8108-5766-7, 0-8108-5766-9.
  7. Rebellion in Chad 1965—1990. Архів оригіналу за 4 серпня 2012. Процитовано 1 червня 2016.
  8. Авиация в Чаде(рос.)
  9. Trial: Hissène Habré. Архів оригіналу за 10 серпня 2010. Процитовано 2 червня 2016.
  10. У Human Rights Watch назвали 9 диктаторів, яких повинні покарати
  11. Hissene Habre Chad Minister Prime Libyan War Ended Deposed Deby. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 2 червня 2016.
  12. Document — Chad: The Habré legacy | Amnesty International. Архів оригіналу за 29 вересня 2008. Процитовано 29 вересня 2008.
  13. The Case Against Hissène Habré, an «African Pinochet»
  14. BBC News | AFRICA | UN backing for Habre charges
  15. Profile: Chad's Hissene Habre BBC News. Retrieved on July 27, 2007[недоступне посилання з травня 2019]
  16. Idriss Déby (president of Chad) — Britannica Online …
  17. IRIN Africa | West Africa | Chad | CHAD: Idriss Deby, a president …
  18. Nouvelle page 1. Архів оригіналу за 21 лютого 2009. Процитовано 2 червня 2016.
  19. Бывший диктатор африканской страны Чад объявлен в международный розыск (рос.). NEWSru.com . 29 сентября 2005 г.(рос.)
  20. Бывший президент Чада Хиссен Хабре вновь арестован в Сенегале (рос.). РИА Новости. 26.11.2005.(рос.)
  21. Бывшего президента Чада заочно приговорили к смертной казни (рос.). Лента.Ру. 15 августа 2008.(рос.)
  22. Бельгия подала в суд на покровителей "Африканского Пиночета" (рос.). Лента.Ру. 20 февраля 2009.
  23. Суд ООН: Сенегал должен судить обвиняемого в геноциде экс-лидера Чада (рос.). РИА Новости. 20.07.2012.
  24. В Сенегале арестован «африканский Пиночет» Хиссен Хабре.(рос.)
  25. «Ex-Chad leader goes on trial in Senegal over atrocities»
  26. Бывший президент Чада получил пожизненный срок за тысячи убийств(рос.)
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.