Ідріс Дебі

4 грудня 1990 року І. Дебі проголосив себе новим президентом Чаду. Однак у країні збройне протистояння тривало фактично до 1993 року, коли внаслідок національної конференції (січень-квітень) було ухвалено хартію, яка закріплювала засади перехідного періоду розвитку Чаду. Згідно з хартією, головою держави і верховним головнокомандувачем до проведення виборів на багатопартійній основі залишався Ідріс Дебі.

У квітні 1993 року запроваджено багатопартійну систему, однак до очікуваного миру це не призвело. У країні фактично розгорнулась латентна громадянська війна, унаслідок чого перехідний період продовжили до 1994—95 рр. Нарешті в січні 1996 року в Габоні між представниками влади і опозиції уклали угоду про принципи внутрішньополітичного урегулювання.

Одним із пунктів прийнятої декларації передбачалися того ж 1996 року багатопартійні президентські вибори, за результатами двох турів яких Ідріса Дебі легітимізовано на посаді глави держави (69 % голосів від загалу голосів). Парламентські (до Національних зборів) вибори у листопаді 1996 року виграла президентська партія «Патріотичний рух за порятунок» (реорганізований ще в квітні 1991 року Патріотичний фронт порятунку).

Перший етап легітимного правління І. Дебі запам'ятався відносним піднесенням економіки країни завдяки відкриттю внутрішніх ринків з подальшим проникненням на них ТНК, зокрема, освоєнням нафтових родовищ (Чад є експортером нафти з жовтня 2003 року).

На наступних президентських виборах 20 травня 2001 року перемогу знову одержав І. Дебі (63,17 % згідно з офіційними даними), а його сила (Патріотичний рух…) завдала нищівної поразки опозиційним силам на парламентських виборах 21 квітня 2002 року (110 із 155 мандатів).

З 2003 року особливо дестабілізаційним чинником у Чаді став суданський — унаслідок громадянської війни у цій країні різко збільшився потік мігрантів до Чаду. Зусилля ООН та інших міжнародних організацій не змогли попередити гуманітарну катастрофу як у Суданському Дарфурі, так і в прикордонних територіях обох (Судану і Чаду) держав. Величезна кількість біженців (до 1,8 млн осіб за розрахунками експертів ООН) підірвали чадську економіку і незабаром призвели до хвилі соціального обурення. 16 травня 2004 року в країні здійснено спробу державного військового перевороту. Парадоксальним було те, що очільниками заколоту стали також, як і президент, вихідці з народу загава, незадоволені його політикою у дарфкрському конфлікті. Унаслідок 48-годинних переговорів кризу залагодили без кровопролиття. А за 10 днів, 26 травня 2004 р. підконтрольний Дебі парламент ухвалив поправку до конституції, за якою президент може обиратися на необмежене число каденцій.

У наступні роки в Чаді збереглась неспокійна як внутрішньо-, так і зовнішньополітична ситуація. У грудні 2005 року активізувалися бої на чадсько-суданському кордоні, до опозиції перейшли племінники-близнюки І. Дебі Том і Тіман Ердімі, низка впливових військовиків на чолі з генералом Себі Агіда. А 15 березня 2006 року їхніми прибічниками у Нджамені на час візиту Ідрісса Дебі Ітно до Екваторіальної Гвінеї знову здійснено невдалу спробу державного перевороту, що, однак, призвело лише до ескалації конфлікту, зокрема, кривавих сутичок наприкінці березня 2006 року в прикордонні, у яких ініціативу перехопили заколотники, просуваючись углиб Чаду.

13 квітня 2006 року бої проурядових і повстанських сил розгорнулися вже на підступах до Нджамени. Однак атаки повстанців відбили, а їх вигнали до Судану. На нових президентських виборах (3 травня 2006 року) внаслідок бойкоту опозиції Ідріс Дебі переміг уже в 1-му турі (64,67 % голосів, спершу оголосили про 77,6 % голосів).

Напруження в Чаді збереглося, і значно активізувалося на початку 2008 року, коли 2 лютого повстанським військам удалося прорватися до столиці країни. Після декількох днів жорстоких боїв під тиском міжнародної спільноти, протидіючі сторони сіли за стіл переговорів. І. Дебі знову зберіг президентську посаду, а на початку березня 2008 року на саміті в столиці Сенегалу Дакарі за участі міжнародних посередників — генерального секретаря ООН Гі Муна і президента Сенегалу Абдулая Вада підписано пакт про виконання всіх раніше укладених мирних угод між Ідрісом Дебі і президентом Судану Омаром Баширом.

25 квітня 2011 року Дебі було переобрано на четвертий термін з 88,7 % голосів. Еммануель Надінгара знову став прем'єр-міністром.

1 травня 2013 року уряд Чаду повідомив про попередження військового перевороту з метою повалення Дебі[1].

У січні 2019 року Дебі та прем'єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу оголосили про відновлення дипломатичних відносин між Чадом та Ізраїлем. Нетаньягу описав свій візит до Чаду як «частину революції в арабському та мусульманському світі».[2]

Дебі підписав законопроєкт про скасування смертної кари в Чаді 2020 року. Востаннє вона застосовувалася проти терористів 2015 року.[3]