Цаплієнко Андрій Юрійович
Андрій Юрійович Цаплієнко | |
---|---|
| |
Народився |
12 жовтня 1968 (53 роки) Харків |
Громадянство | Україна |
Національність | українець |
Місце проживання | Київ |
Діяльність | журналіст |
Відомий завдяки | як репортер із точок бойових дій |
Alma mater | Харківський національний університет мистецтв імені Івана Котляревського і Київський міжнародний університет |
Знання мов | українська |
Нагороди | |
|
Андрі́й Ю́рійович Цапліє́нко (нар. 12 жовтня 1968, Харків, УРСР) — український журналіст, військовий кореспондент, ведучий та сценарист. Автор п'яти книжок. Заслужений журналіст України.
Біографія
Народився в Харкові. Зараз проживає в Києві. Одружений, виховує двох синів. Вільно володіє англійською, польською мовами.
Освіта вища
- 1985 –1991 Харківський інститут мистецтв, акторський факультет (з перервою на службу в Збройних Силах у 1987—1989 роках)
- 1995 Університет міста Кальмар (Швеція), FOJO, курси підвищення кваліфікації журналістів
- 2003 –2006 Київський міжнародний університет, факультет журналістики.
Кар'єра
Роботу на телебаченні почав 1989 року. Працював освітлювачем у Харківській обласний телерадіокомпанії. З 1992 репортер регіональної харківської телекомпанії «Оріон», в 1993 виходить авторська програма Андрія Цаплієнка «Буря в стакане». У 1995 році в ефірі з'являється програма «Чудное мгновенье» спільного виробництва «Студії +7» та Харківської обласної телерадіокомпанії, автором та ведучим якої стає Андрій Цаплієнко. У 1995 році переходить на харківський телеканал «Приват TV», де обіймає посаду режисера та ведучого.
У 1997 році переселяється до Києва та недовго працює автором і ведучим програми «Люди», виробництва ТІА «Вікна». У 1998-му приходить на роботу на телеканал «Інтер», спочатку ведучим програми «Утречко», а з 1999-го ведучим і керівником програм «N-ний кілометр», «На лінії вогню», «Спецкор» телеканалу «Інтер».
З 2001 року воєнний кореспондент телеканалу «Інтер», робив репортажі під час конфліктів у Афганістані, Македонії, Іраку, Кот-д'Івуарі, Непалі, Шрі Ланці, Південній Осетії, Кашмірі, Ліберії, Бурунді, Колумбії.
З 2007 автор та сценарист студії документальних фільмів телеканалу «Інтер».
Наприкінці вересня 2012 року фільм Андрія Цаплієнка «Місто, яке зрадили» було висунуто Державним комітетом телебачення і радіомовлення України на здобуття у 2013 році Національної премії України імені Тараса Шевченка[1].
7 березня 2014 року, разом із групою українських, російських та грецьких журналістів, був жорстоко побитий озброєними проросійськими активістами після зйомок штурму російськими військовиками української військової частини 2355 у Севастополі. Під час інциденту за групою журналістів телеканалу «Інтер» було організовано збройне переслідування з метою знищити відеокамери та весь відзнятий матеріал.
У серпні 2014 року Андрій звільнився з телеканалу «Інтер», на якому пропрацював 17 років. Перехід на «1+1» журналіст аргументував, зокрема, тим, що цей канал дає можливість робити репортажі українською мовою.
2018 року у «Видавництві Старого Лева» вийшла п'ята книжка Андрія Цаплієнка, його дебют в жанрі антиутопії. У фантастичному романі «Стіна» перед читачем постають два постапокаліптичні суспільства, одне з яких йде прогресивним шляхом, інше — деградує. Герої роману — українці та росіяни, що є носіями яскравих національних рис, перебувають у постійному напруженому антагонізмі[2]. Книги Андрія Цаплієнка перекладені на кілька європейських мов.
Цитати
- «Ця війна була визначена наперед усім нашим життям, всією нашою офіційною історією, брехливою і плаксивою, як розповіді повій, і всією нашою неофіційною історією, галасливою і сумбурною, як передсмертні крики жертв інквізиції. Ми не хотіли змінюватися, і тому вона почалась». («Книга змін», збірка оповідань, видавництво «КСД», 2015 рік)
- «Першим було відчуття ірреальності, абсурдності. Відчуття абсурдности через те, що це відбувається в твоїй країні. Стількі разів я працював на війнах у інших країнах, і я завжди повертався додому з відчуттям спокою, миру, який мене очікує вдома. І я молився Богу, і дякував Йому за те, що в нас — не так. Що в нас немає війни». (З інтерв'ю О.Кашпор, автору книги «Війна очима ТСН», видавництво «Основи», 2015 рік)
- «В часи змін яскраві слова розлітаються зі швидкістю кулеметних трасерів». («Книга змін», збірка оповідань, видавництво «КСД», 2015 рік)
Нагороди
- Орден «За мужність» III ступеня (за серію репортажів з Афганістану з жовтня по грудень 2001 р.)
- Заслужений журналіст України (24 червня 2011) — за значний особистий внесок у соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові здобутки, багаторічну сумлінну працю та з нагоди 15-ї річниці Конституції України[3]
- Премія імені Івана Франка у галузі інформаційної діяльності (2004)
- Заслужений журналіст АР Крим (2002)
- Лауреат премії «Людина року» в номінації «Журналіст» (2001)
- Відзнака «Сухопутні війська»
- Відзнака Міністерства у справах молоді та спорту
- Нагорода «Найкращий сценарій» на XIII Міжнародному телевізійному фестивалі у м. Бар (Чорногорія) за стрічку «Допінг. Фабрика чемпіонів»(2008)
- Публіцистична картина «Беслан. Удар по Росії» була представлена на 45-му Міжнародному телевізійному фестивалі в Монте-Карло (2005)
- «Телетріумф» (за підсумками 2006) в номінації «Репортер» (за серію репортажів для програми «Подробиці»)
- «Телетріумф» (за підсумками 2003) в номінації «Журналіст, репортер» (за проект «На лінії вогню»)
- «Телетріумф» (за підсумками 2002) в номінації «Журналіст, репортер» (за проект «На лінії вогню»)
- «Телетріумф» (за підсумками 2001) в номінації «Журналіст, репортер» (за публіцистичну програму "N-кілометр).
- Програма «Люди», номінант фестивалю телепрограм «Золота ера» у номінації «Публіцистичні програми», 1997 рік, Київ.
- Програма «Люди», лауреат 1-го Міжнародного фестивалю журналістики, 1997 рік, Ялта.
- Програма «Буря в стакане», другий диплом на 1-му Всеукраїнському фестивалі журналістики, 1995 рік, Ясиня.
Твори та публікації
Співавтор книги «Macedonia: The Conflict and The Media», жовтень, 2003 рік, Скоп'є, Північна Македонія, глава «War and peace?». Публікувався в німецькому журналі «Ost in West»: «Leben in der heissen Zone», 14 червня 1999 року та «Geliebte Holle», 18 жовтня 1999 року.
- Роман «Екватор. Чорний колір & Білий колір.»
- «P.O.W. Люди війни.», есе та оповідання. Вид-во «Фоліо»
- Оповідання «Тріумф»
- Стаття «Як стають шпіонами ФСБ»
- Стаття «Доля прифронтових»
- Стаття «Frygt og had i Avdijivka», газета «Weekendavisen», Данія
- Стаття «Ved verdens laveste hav lever ukrainerne i skyggen af Ruslands aggression», газета «Kristeligt Dagblat», Данія
- Оповіді «Книга змін», видавництво «Клуб сімейного дозвілля», 2015
- Роман «Стіна», «Видавництво Старого Лева», 2018
Примітки
- Фільм Цаплієнка висунули на Шевченківську премію. Архівовано 2015-09-24 у Wayback Machine. Телекритика. 27.09.2012.
- Стіна. Видавництво Старого Лева. Процитовано 24 травня 2018.
- Указ Президента України № 708/2011 від 24 червня 2011 року «Про відзначення державними нагородами України»
Посилання
- Інтерв'ю сайтові Детектор-медіа «Коли в країні війна, всі журналісти військові»
- Інтерв'ю А.Цаплієнка з Куртом Волкером, Спеціальним Представником США по Україні, ТСН
- Інтерв'ю А.Цаплієнка з Александром Хугом, Першим Заступником Голови СММ ОБСЄ, TSN.ua
- «Крим: тиск на журналістів», заява Інституту масової інформації[недоступне посилання з жовтня 2019]
- Вебконференція журналіста Андрія Цаплієнко на сайті «Оглядачі» (рос.)
- «Стіна і рів з крокодилами», літературний критик С.Філоненко про роман-антиутопію «Стіна»