Царі (поема)

Є дві редакції твору.

Першу написано в другій половині 1848 року на острові Косарал як цикл з чотирьох сюжетно пов'язаних між собою, віршованих оповідань, обрамлених вступом і кінцівкою.

Автограф цієї редакції — в «Малій книжці» (в захалявній книжечці 1848 року, де розділи поеми подано як окремі вірші за номерами 6, 7, 8, 9, 11.

Остаточну, істотно відмінну редакцію поеми Шевченко створив 1858 року у Нижньому Новгороді, повертаючись з заслання, переробивши цикл на поему тетралогію з вступом і епілогом. Її автограф — у «Більшій книжці».

В обох редакціях назви поеми не було.

Зберігся також чорновий автограф 3-ї частини твору з написом «Федору Чельцову (И. Рогожину) на пам'ять 16 августа 1857»[1].

Вперше поему надруковано в «Кобзарі»[2], виданому у Празі, під редакторською назвою «Царі», яка відтоді стала традиційною.

В редакції 1848 року твір має переважно антиклерикальну[3] ідейну спрямованість: Шевченко прагнув розвінчати «святих» царів, використавши постаті біблійного царя Давида і руського князя Володимира Святославича.

В редакції 1858 року Шевченко загострив антимонархічну тенденцію. Найбільше змін зазнали всуп (фактично його написано заново) і кінцівка. Проте первісна спрямованість сатири проти «Святих» чи «освячених» царів виразно відчутна і в редакції поеми 1858 року.

Вступ до поеми 1848 року має самостійне мистецьке значення і є цікавим історико-літературним явищем. Визначаючи ідейно-художню мету твору, він водночас парадіює й висьміює тогочасну епігонську клацистичну ідилічну та одичну поезію, зокрема модні в ній жанри епопеї та оди.

В епілозі поеми, звертаючись до Музи, Шевченко проголосив своє двоєдине, політичне і літературне, кредо:

«Бодай кати їх постинали,
Отих царів, катів людських…»

Поетам-лакеям, які «ревносно» люблячи царів, плазують «коло трона» і заробляють на «намистечко» своїй продажній Музі, він пророкував творчий крах:

«Бо де нема святої волі, не буде там добра ніколи».

Своєрідним продовженням мотивів поеми «Царі» є Шевченкові вірші «Колись то ще, во время оно» і «Саул», образи яких поповнюють галерею «праведних» царів.

Окреме місце серед історичних поезій Шевченка займає сатирична поема-цикл «Царі». Сюжети біблійної та давньоруської історії поет використав як матеріал для дискредитації ідеологічних підвалин сучасного йому ладу — імперіалізму й церкви. Історичний предмет зображення включено тут у такі змістові контексти, які надали твору багатозначної інакомовності, що можна говорити про параболічний характер його художньої структури. Тяжіння до параболічних, притчеподібних структур найвиразніше виявилося згодом у Шевченкових поезіях останніх років його життя на біблійні та античні теми («Неофіти», «Саул», «Во Іудеї во дні одни…» та ін.) [4]

Поема Тараса Шевченка «Царі» та інші твори цієї тематики були видані в часи революційних подій 1917 року окремою книгою[5].

• Тарас Шевченко. Твори у п'яти томах. Том другий. Поетичні твори 1847–1861.- «Дніпро».- 1970. 412 с.
• Шевченківський словник у двох томах. Том другий.- К., 1977.- С. 329.
• Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського. Т. Г. Шевченко — до 200-річчя від дня народження.

• «Царі» // Шевченківська енциклопедія: — Т. 6: Т—Я : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — С. 668-673.