Церква Миколи Набережного

Це́рква Мико́ли Чудотво́рця На́бережного або На́бережно-Микі́льська це́рква — православна церква в Києві на Подолі, пам'ятка архітектури українського бароко. Розташована на розі вулиць Григорія Сковороди і Почайнінської. Споруджена за проєктом Івана Григоровича-Барського у 1772—1775 роках,[1][2] добре збереглася до наших днів.[3]

Церква Миколи Чудотворця Набережного
Назва на честь: Миколай Чудотворець
Церква Миколи Чудотворця Набережного
50°28′02″ пн. ш. 30°31′23″ сх. д.
Статус Пам'ятка архітектури національного значення
Країна  Україна
Розташування Київ, вул. Григорія Сковороди, 12
Конфесія ПЦУ
Архітектурний стиль українське бароко
Архітектор І. Г. Григорович-Барський
Будівництво 1772 — 1775
Ідентифікатори й посилання
Церква Миколи Набережного (Україна)
 Церква Миколи Набережного у Вікісховищі

Церква Миколи Набережного була єдиним київським храмом, де богослужіння не припинялися в радянські часи аж до 1960 року. У 1992 році тут відновилися богослужіння. Деякий час церква виконувала функції кафедрального храму УАПЦ в Києві[3]. Належить до Православної Церкви України.

Історія

Заснування церкви
Iконостас

Згідно з народним повір'ям, давній храм на честь св. Миколая був зведений у XI столітті поблизу того місця на березі річки, де, за переказом, втопилося немовля, однак потім чудом врятувалося[3].

Перші відомі писемні джерела свідчать, що вже в середині XVI століття тут існувала дерев'яна парафіяльна церква Миколи Набережного. Після пожежі 1677 року храм був зруйнований і на його місці будується нова дерев'яна церква. На плані Києва 1695 року церкву Миколи Набережного зображено дерев'яною однобаневою з однією вівтарною апсидою. Наприкінці 1750-х років коштом козаків Київського та Ніжинського полків було здійснено капітальний ремонт. Незважаючи на розпочате в 1770-х роках спорудження нового кам'яного храму, старий дерев'яний був розібраній лише наприкінці XVIII століття[1].

Зведення мурованої церкви

Нова мурована церква була зведена впродовж 1772–1775 років[4] за проєктом українського архітектора Івана Григоровича-Барського на добровільні пожертвування. Можливо, за зразок йому слугувала церква в селі Лемеші, біля Козельця, проєкт якої замовила у нього Наталя Розумовська з тим, щоб реалізувати його на могилі свого чоловіка, лемешівського козака Григорія Розума.[3]

Сучасність

Сповідні розписи, метричні книги і клірові відомості церкви (з 1737 по 1919 рік) зберігаються в Центральному державному історичному архіві України в Києві (ЦДІАК України)[5].

Легенди

Згідно з народним повір'ям, храм на честь Миколи Чудотворця було зведено поблизу того місця, де втопилося немовля. Легенда розповідає про подружжя, яке вирушило у Вишгород на поклін мощам Св. Бориса і Гліба та поверталося на човні Дніпром до Києва. Під час подорожі жінка задрімала і випустила маля у воду. З відчаю батьки звернулися з молитвою про допомогу до св. Миколи. І здійснилося чудо — батьки знайшли невдовзі дитя живим та неушкодженим у Софійському соборі біля ікони св. Миколи Мокрого. Протягом століть ікону св. Миколи Мокрого визнавали як головну святиню Софійського собору та найдавнішу чудотворну ікону на Русі.[1]

Архітектура

Галерея

Див. також

Примітки
  1. Толочко Л. І. Подільські храми Києва / Л. І. Толочко, М. Г. Дегтярьов. — К. : Техніка, 2003. — 176 с. : іл. — (Нац. святині України). — ISBN 966-575-036-4.
  2. Золотоверхий Київ. Фотоальбом. — К. : Спалах, 1995. — 160 с. : іл.
  3. Галайба В. Храми Св. Миколая в Києві. — К. : Вид-во «Бібліотека українця», 2002. — 64 с.
  4. Микола Закревський вказує на 1779 рік
  5. Церква св. Миколая (Набережного-Микільська, Миколи Набережного, Миколи Мокрого) на Подолі у м. Києві // Зведений каталог метричних книг, клірових відомостей та сповідних розписів, ЦДІАК України

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.