Цетнарський Олег

Цетнарський Олег (псевдо; нар. 27.09. 1938, с. Боків (нині Чортківського району, Тернопільська область — пом. 14 квітня 1960, біля села Божиків, Бережанський район, Тернопільська область) — учасник протирадянського підпілля, учасник останнього бою УПА.

Олег Цетнарський
Загальна інформація
Народження 27 вересня 1938(1938-09-27)
с. Боків, Чортківський район, Тернопільська область
Смерть 14 квітня 1960(1960-04-14) (21 рік)
біля села Божиків, Бережанський район, Тернопільська область
Військова служба
Приналежність  Українська держава (1941)
Вид ЗС  ОУНР

Життєпис

Народився 27.09.1938 року у селі Боків (тепер Чортківський район, Тернопільська область.) в родині Миколи Цетнарського та Антоніни Боднарчук.

У 1954 закінчив сім класів.

Від 1955 працював у місцевому колгоспі.

У тому ж 1955 році приєднався до Петра Пасічного псевдо «Чорний» «Петро» з його дружиною Пальчак Марією, псевдо «Стефа».

В 1956 виїхав з дружиною Ольгою в с. Чернихів. Але згодом повернувся до подружжя Пасічних.

12 жовтня 1959 року Петро Пасічний застрелив лейтенанта КДБ В. Стороженка, який йшов на зустріч із інформатором з с. Тростянець в Тростянецький ліс. (Він став останньою бойовою жертвою з боку радянської влади у її війні з націоналістичним підпіллям).

На той час група здійснила 11 озброєних пограбувань магазинів і колгоспних складів у навколишніх селах для забезпечення своєї життєдіяльності, а також займалася залякуванням сільських активістів.

Останній бій

14 квітня 1960 року оперативний групі Тернопільського УКГБ вдалося знайти район розташування повстанської боївки — у Божиківському лісі на межі тодішніх Підгаєцького й Бережанського районів, що за кілька кілометрів від хутора Лози. Туди прибули 45 автомашин та понад півтисячі солдатів. Коли повстанці, вийшовши з криївки, ішли у напрямку хутора Лози, вони потрапили у засідку КГБ. Щоб не потрапити живими в руки ворогів, Петро Пасічний та Олег Цетнарський застрелилися, а Марію Пальчак поранили в руки та взяли в полон.[1]

Вшанування пам'яті
  • 2007 року на місці історичного бою було встановлено й освячено дубовий хрест.
  • 2015 року на честь 55-річчя останнього бою УПА у Тернопільській області був оголошений Роком повстанської звитяги[2]
  • 2017 року вийшла друком книга «Віра і воля», співавторів Леоніда Бицюри, Володимира Стаюри та Віктора Уніята[3]

Див. також

Примітки
  1. Останні самураї УПА. tyzhden.ua. Процитовано 29 вересня 2021.
  2. Тернопільська обласна державна адміністрація - Новини. te.gov.ua. Процитовано 30 вересня 2021.
  3. Записки Ханаса: про жінок і боротьбу. Записки Ханаса. Процитовано 29 вересня 2021.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.