Часів Яр
Ча́сів Яр — місто в Україні, в Бахмутському районі Донецької області. Орган місцевого самоврядування — Часовоярська міська рада. населення 14 тис. осіб (2011). Статус міста з 1938 року.
| Часів Яр | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
 | |||||||||
| Основні дані | |||||||||
| Країна |  Україна | ||||||||
| Область | Донецька область | ||||||||
| Район | Бахмутський район | ||||||||
| Громада | Часовоярська міська громада | ||||||||
| Засноване | 1876 | ||||||||
| Статус міста | з 1938 року | ||||||||
| Населення | ▼ 13 302 (01.01.2017)[1] | ||||||||
| Площа | 18 км² | ||||||||
| Густота населення | 739 осіб/км² | ||||||||
| Поштові індекси | 84551-84556 | ||||||||
| Телефонний код | +380-6274 | ||||||||
| Координати | 48°34′32″ пн. ш. 37°49′24″ сх. д. | ||||||||
| Висота над рівнем моря | 227 м | ||||||||
| Водойма | річка Грузька | ||||||||
| Відстань | |||||||||
| Найближча залізнична станція | Часів Яр | ||||||||
| До обл./респ. центру | |||||||||
| - фізична | 67,1 км | ||||||||
| - залізницею | 109 км | ||||||||
| - автошляхами | 77 км | ||||||||
| До Києва | |||||||||
| - фізична | 565 км | ||||||||
| - залізницею | 735 км | ||||||||
| - автошляхами | 674 км | ||||||||
| Міська влада | |||||||||
| Адреса | 84551 Донецька обл., м. Часів Яр, вул. Цілинників, 1, 7-20-53 | ||||||||
| Вебсторінка | Часовоярська міська рада | ||||||||
| Міський голова | Опанасенко Ольга Михайлівна | ||||||||
|
| |||||||||
.svg.png.webp)
Загальні відомості
За даними 1859 року Грузьке (Плещеєве), панське село, над Грузькою, 16 господ, 114 осіб.[2]
Місто постраждало внаслідок Голодомору 1932—1933 років: кількість встановлених жертв — 387 людей[3].
У Часів Ярі за радянських часів був найбільший в Україні й один з найбільших в СРСР комбінат вогнетривких виробів, який виник на базі багатого родовища високоякісних вогнетривких глин (площа родовища бл. 2000 га, почато експлуатацію у 1880-х pоках); випускає широкий асортимент вогнетривких виробів.
Інші заводи: Часовоярський ремонтний завод, залізобетонних виробів та дослідно-експериментальний.
У місті діє краєзнавчий музей.
Після початку війни на Сході України в місто був переміщений 65-й військовий мобільний госпіталь Збройних Сил України[4].
Населення
За даними перепису 2001 року, населення міста становило 16 767 осіб, із них 52,39 % зазначили рідною мову українську, 46,62 % — російську, 0,16 % — вірменську, 0,14 % — циганську, 0,10 % — білоруську, 0,06 % — молдовську, 0,01 % — грецьку, гагаузьку та німецьку мови[5].
Відомі люди
Уродженцями міста є:
- Гагін Віктор Іванович (1934—2016) — письменник і краєзнавець.
- Кобзон Йосип Давидович (1937—2018) — естрадний співак.
- Шамшур Анатолій Іванович (1924—1943) — Герой Радянського Союзу.
Пам'ятки
- Водонапірна система «Вежа Шухова», яка розташована на території ПАТ «Часівоярський вогнетривкий комбінат». 5 листопада 2019 об’єкт «Башта Шухова» внесено до Переліку як щойно виявлений об’єкт науки і техніки за категорією національного значення.[6] Водонапірна башта в м. Часів Яр – це єдиний витвір видатного інженера В.Шухова, що зберігся на сході України.
- Скіфський курган на якому встановлено триангуляційну вишку, що слугує вказівником географіних координат на місцевості.
- Ботанічний заказник «Рідкодуб'я» — заснований 1972 року і налічує більше сотні дубів, віком від 200 до 400 років.[7]
Примітки
- Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
- Списки населенных мест Российской империи, составленные и издаваемые Центральным статистическим комитетом Министерства внутренних дел (По сведениям 1859 года). 42 выпуска - Санкт-Петербург.: издание Центрального статистического комитета Министерства внутренних дел, 1861-1885.
- Мартиролог. Донецька область, ст. 191—201
- np.pl.ua https://np.pl.ua/2020/02/v-rayoni-oos-pislia-kapital-noho-remontu-vidnovyv-robotu-mobil-nyy-hospital/ Пропущений або порожній
|title=(довідка). Процитовано 31 травня 2020. - Розподіл населення за рідною мовою на ukrcensus.gov.ua
- https://rda.org.ua/rda/bahmutska/news/1575026348/
- Гоу в Часов Яр! «Божий карманчик» в залежах глины. Свои.City (рос.). Процитовано 21 січня 2020.
Література
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
- Василь Пірко Заселення Степової України в XVI—XVIII ст. // Донецьк: Укр. центр, 1998. — 124 с.
- Петро Лаврів. Моя земля — земля моїх батьків. Донецьк, Український культурологічний центр, Донецьк: Донецьке обласне Товариство української мови ім. Т. Г. Шевченка, РВП «Лебідь». 1995. 64 с. Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.
- Пірко В. О. Заселення Донеччини у XVI—XVIII ст. (короткий історичний нарис і уривки з джерел) / Український культурологічний центр. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2003. — 180 с.
- Петро Лаврів. Історія південно-східної України. Львів. «Слово», 1992. 152с. ISBN 5-8326-0011-8
- Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945—1991 рр: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.
- Алфьоров М. А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939—1959 рр.): монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. — Донецьк, 2008. — 192 с.