Челнов Олег Йосипович

Народився 1965 року у місті Харкові у російськомовній родині заводчан. Один із дідів Олега був репресований і відбував покарання в радянських таборах[1].

1984 року призваний до війська. Брав участь у війні в Афганістані, де отримав поранення у спину[1]. 1988 року добровольцем поїхав до Вірменської РСР ліквідовувати наслідки Спітакського землетрусу, за що згодом був нагороджений орденом «За особисту мужність».

1990 року в Олега Челнова народилася донька Аліна.

До Чечні Челнов уперше вирушив 1994 року, де з українських добровольців було сформовано батальйон УНА-УНСО «Вікінг». Під час битви за Грозний в січні 1995 року батальйон брав участь в обороні президентського палацу, Челнов тоді був начальником штабу. У червні 1995 року лейтенант армії ЧРІ Челнов повернувся до рідного Харкова[1].

Востаннє Олег Челнов вирушив на Кавказ у січні 1996 року. За офіційною версією він загинув у Грозному під час бою в районі площі «Мінутка» 6 або 7 березня. Але є свідчення людей, які його знали, про те, що бачили його пізніше. Тіло Олега так і не було знайдене. Тому правильніше вважати його зниклим безвісти[1][2].

Після загибелі на його честь названо одну з вулиць Грозного, а дочці в Харкові призначено пожиттєву пенсію, однак після приходу до влади кадировців вулицю було перейменовано[1][3].

• Орден «За особисту мужність».
• Кавалер ордену «Герой нації» (чеч. Орден «Къоман Турпал», Orden «Qoman Turpal») Чеченської Республіки Ічкерія — за мужність і героїзм, проявлені на полі битви за незалежність Чеченської Республіки Ічкерія і Кавказу[4]. Нагороджений посмертно 22 жовтня 1996 року Указом президента Чеченської Республіки Ічкерія Зелімханом Яндарбієвим. Орден даний посмертно, хоча підтверджень смерті Олега Челнова немає досі.

• Сашко Білий
• Джохар Дудаєв