Чечель Микола Флорович

Належав до Української студентської громади та петербурзького осередку Товариства українських поступовців.

З березня 1917 — член Української національної ради в Петрограді. 17.3.1917 у складі української репрезентації зустрічався з прем'єр-міністром Тимчасового уряду Росії Г. Львовим, якому передали меморандум з українськими вимогами, що не потребували рішення Установчих зборів. У квітні 1917 обраний членом Української Центральної Ради від студентських організацій, входив до складу Малої Ради. З липня 1917 до квітня 1918 — секретар УЦР. Член комісії УЦР із розробки проєкту статуту автономії України. За політичними переконаннями належав до Української партії соціалістів-революціонерів, на II з'їзді УПСР (15 — 19.7.1917) обраний членом ЦК. Репрезентував Україну на Демократичній нараді у Петрограді, був делегатом Всеросійських установчих зборів від українських соціалістичних партій.

Напередодні гетьманського перевороту призначений РНМ УНР членом української делегації на переговорах з РСФРР Політичний однодумець Михайла Грушевського, разом з яким у 1919 емігрував до Відня. Належав до «Закордонної делегації» УПСР. У 1920—1921 продовжував освіту у Віденському політехнічному інституті, редагував журнал «Борітеся — поборете».

У вересні 1921 разом із Миколою Шрагом приїздив до Харкова, де вів переговори з головою Раднаркому УСРР Християном Раковським про повернення в Україну. Викладав у 3-й харківській профшколі архітектурно-будівельного фаху, з 1927 — у Харківському технологічному інституті, очолював секцію промисловості будівельних матеріалів Держплану.

На початку 1931 заарештований у справі так званого Українського національного центру. У 1932 засуджений до 6 років позбавлення волі, а 2.6.1937 постановою особливої наради при наркоматі внутрішніх справ СРСР повторно засуджений до 5-річного ув'язнення. 9.1.1937 за вироком УНКВС по Івановській області Миколу Чечеля було розстріляно в Суздалі.