Човник (ткацтво)

Чо́вник[1] (від прасл. *čьl̥nъ — «видовбана колодка»)[2] — деталь ткацького верстата, що прокладає утокову нитку між нитками основи. Під час ткання переміщається туди і назад від крайки до крайки вироблюваної тканини.

Човник механічного верстата (ліворуч) і ручного верстата

Будова
Найпростіший човник
Човник ручного верстата

Найпростіший човник являє собою вирізану дерев'яну колодочку з виїмками на кінцях, на які намотується утокова нитка. Складніші конструкції включають шпулю для нитки, що поміщається усередині порожнистого човника. В Україні човникова шпуля була відома як цівка, а стрижень, куди вона надівалася — веретено, сват, сваток, цьвак[3]. Намотувати на шпульку нитку називалося «сукати цівку»[4]. Для сукання цівки використовувався пристрій під назвою ремісник чи сукало (у Східній Галичині шпуляр). Він складався з двох вертикальних дощок (лаб, у Східній Галичині називалися слупками), з'єднаних посередині ящиком (скринькою); між верхніми кінцями лаб обертається залізний прут (веретено, на сукалі називався шпеник), що слугує віссю для дерев'яного колеса-маховика (кружала). Один з кінців осі загострений і виступає назовні лаби — на нього надівається шпуля. Вісь з маховиком приводять у рух за допомогою лучка — дерев'яної палички, до обох кінців якої прив'язані ремінець чи мотузка, обмотані подвійною петлею навколо веретена. До ящика-скриньки прироблено сидіння (сідець)[5][6][7].

У ручних ткацьких верстатах просилювання човника між нитками основи здійснюється вручну. Човник, що сам переміщався в основі від одного кінця ляди до другого (так званий «летючий човник») з'явився лише в 1733 році, його винайшов англійський сукняр Джон Кей.

Існують верстати з кількома човниками — багаточовникові верстати. Вони використовуються для виготовлення клітчастих, крепових, складноузорчатих та інших тканин, у яких у певному порядку чергується кілька видів утоку.

На деяких сучасних верстатах (безчовникових) човник відсутній: утокова нитка просилюється між нитками основи за допомогою струменя повітря (пневматичні верстати), води (гідравлічні верстати), рапірами (рапірні верстати) або мікрочовниками-мікропрокладачами.

Інше
Човник швацької машини
Човник для фриволіте.
Герб цеху ткачів з трьома стилізованими човниками
  • Човник швацької машини — деталь у швацькій машині з двонитковим швом, яка подає нижню нитку[1]
  • Човник також використовується для плетіння в техніці «фриволіте». Він споряджений в'язальним гачком.
  • Човник використовується і під час плетіння рибальських сітей: на нього намотують волосінь (човник для плетіння сітей і сит у вигляді дерев'яної голки називався «глиця»)[8].
  • За аналогією з цим приладом, що в процесі роботи переміщається від одного краю полотна до другого, «човниками» у 90-х роках XX століття називали дрібних торгівців, які постійно їздили за товаром (переважно за кордон).

Примітки
  1. Човник // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 6 : У — Я. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.
  3. Човник // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909. — Т. 4. — С. 468.]
  4. Цівка // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  5. Ремісник // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909. — Т. 4. — С. 12.
  6. Шпуляр // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  7. Сукало // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  8. Глиця // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.

Джерела

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.