Чорноморський флот ВМФ Росії

Спроби Російської імперії по створенню флоту в акваторії Чорного та Азовського морів відносяться до часів будівництва човнів у Воронежі царем Петром І. Проте та спроба була невдала. Тільки у 1783 році з захопленням Криму та взяттям Севастополя, був утворений Чорноморський флот Російської імперії. Добре відомі російські адмірали: Павло Нахімов і Федір Ушаков.

Наприкінці 1920 року, після остаточної окупації України, більшовики майже не мали військово-морських сил на Чорному морі. Тоді, на Азовське море були спрямовані озброєння, техніка та особовий склад з Балтики, Онезької, Сєвєродвінської та Волжсько-Каспійської флотилій. Таким чином створювався «Рабоче-крестьянский Красный Флот» та Чорному та Азовському морях.

До 1928 року було в основному закінчена ліквідація наслідків розрухи та розпочалася технічна реконструкція ВМС. Флотбув посилений за рахунок бойових кораблів, переведених з Балтики. У 1929–1937 Чорноморський флот отримав понад 500 нових бойових кораблів. Були створені ВПС флоту, берегова оборона, система ППО.

Попри втрати, яких ЧФ зазнав за перших днів Німецько-радянської війни (німецька авіація збомбардувала ряд кораблів і воєнно-війських баз), Чорноморський флот відіграв активну роль у війні (в обороні міст, допомозі в евакуації, в морсько-десантних операціях тощо).

По Другій світовій війні планово розбудовано також Чорноморський флот, головним завданням якого є демонструвати воєнно-морську силу СРСР на Середземному морі, на якому розташувалася також шостий американський флот. Тепер Чорноморський флот нараховував 29 підводних човнів, 79 бойових кораблів (крейсерів і винищувачів), 35 великих і 50 малих міноносців, 5 амфібійних кораблів для висадки морської піхоти, понад 200 кораблів різного призначення, 30 розвідувальних, 110 бойових і 110 транспортних літаків, одну бригаду морської піхоти.

Кораблебудівна промисловість України першою в СРСР освоїла будівництво авіаносців, важких авіаносних крейсерів, великих протичовнових кораблів, новітніх типів есмінців, інших проєктів кораблів та ракетної техніки.

На період розпаду Союзу РСР вклад України в будівництво ВМФ СРСР перевищував 30 відсотків його складу.

На 1991 рік — час розпаду СРСР, Чорноморський флот СРСР нараховував майже 100 тис. осіб особового складу, 835 кораблів і суден усіх класів, у тому числі: 60 підводних човнів, 2 протичовнових крейсерів, 6 ракетних крейсерів, близько 40 сторожових кораблів, 70 тральщиків, 50 десантних кораблів і катерів, понад 400 літаків і вертольотів. Існувала окрема Середземноморська ескадра.

Після розпаду Радянського Союзу у 1992 році радянський Чорноморський флот перейшов під контроль України на основі територіальної належності. Проте частина офіцерів флоту, підтримана владою з Москви збунтувалася проти української влади. За результатом зустрічі 3 серпня 1992 року президентів Кравчука і Єльцина флот мав був поділений навпіл. Використовуючи час на міждержавні перемовини, флот перейшов під повну владу Росії. Також росіяни відмовлялися покинути Севастополь, мріючи про його передачу Росії. 9 червня 1995 року Кучма і Єльцин вирішили поділити флот: 18,3 % кораблів до ВМС України і 81,7 % суден — до ВМС РФ. Військово-морські бази у Ізмаїлі, Одесі, Очакові, Керчі, Донузлаві і Балаклаві і ще 10 баз морської авіації перейшли під контроль ВМС України.

Відповідно до досягнутих Угод від 9 червня 1995 року та 28 травня 1997 року Чорноморський флот Росії на території України міг мати 25 тис. чоловік особового складу, у тому числі в частинах морської піхоти та морської авіації наземного базування – 1987 чол.; 272 од. кораблів і суден (бойових кораблів – 32, бойових катерів – 20, кораблів спецпризначення – 16, суден і катерів допоміжного флоту – 130, пошуково-рятувальних суден і катерів – 40, гідрографічних суден і катерів – 34). Бойових літаків морської авіації наземного базування (22 од.), звичайних озброєнь і техніки: 132 бойових броньованих машин і 24 артилерійських одиниць калібру 100 мм і вище. За Росією залишилися: 3 пункти базування корабельного складу - Севастополь, Феодосія і Миколаїв; 16 командних пунктів з 80, 11 об'єктів зв'язку з 39, 5 об'єктів забезпечення ракетно-артилерійської і міноторпедної зброї; 31-й випробувальний центр з відповідними об’єктами забезпечення (в районі Феодосії); військовий санаторій «Ялта», 830-й пост зв’язку та ретрансляції в м. Ялта, 1001-й пункт високочастотного зв’язку в населеному пункті Прибережне Судакського району, 2436-й склад ракетного палива на станції Мамут[2].

Міжурядовою угодою про статус та умови перебування ЧФ РФ на території України від 28 травня 1997 року було погоджено строк перебування Російського флоту у Севастополі до 2017 року.

Згідно з верифікаційною інформацією, після поділу Чорноморського флоту колишнього СРСР на початок 1999 року ЧФ РФ у Криму мав 20000 військовослужбовців, 50 бойових кораблів, 120 допоміжних суден, 430 одиниць бойової техніки й озброєння, 90 літаків і вертольотів на аеродромах Кача і Гвардійське. Бойове ядро флоту складалось із штурмової авіації, ракетних кораблів і катерів здатних нести ядерну зброю[3].

21 квітня 2010 року Президент України Віктор Янукович та президент Російської Федерації Дмитро Мєдвєдєв підписали угоду про подовження перебування Чорноморського флоту РФ у Севастополі на 25 років, до 2042.[4]. Деякі аналітики розцінили угоду про продовження базування флоту як ціну за здешевлення газу[5]; і охарактеризували її як таку, що суперечить Конституції України[6][7]. Угода отримала також неоднозначну оцінку в українському суспільстві: її розкритикували місцеві ради[8][9], опозиція[10][11][12][13][14] та екологи[15]. Відбулася серія багатотисячних мітингів[11][16]. 27 квітня Угоду ратифікували в Верховній Раді за підтримки панівної коаліції Партії регіонів, Комуністичної партії України та Блоку Литвина.

Блокування військових частин ЗС України під час захоплення Криму Росією у лютому-березні 2014

У кінці лютого — початку березня 2014 перекинуті з Росії і кримських баз Чорноморського флоту РФ війська без розпізнавальних знаків окуповували Кримський півострів. Також було створено збройне формування з російських «козаків», яке називало себе «самооборона Криму». 16 березня 2014 на території Криму і міста Севастополя пройшов псевдореферендум про статус півострова, за сфальсифікованими результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський Союз, ні США не визнали це голосування і вважають, що Крим Росія анексувала.

У серпні голова Ради міністрів Республіки Крим Сергій Аксьонов промовився, що ініціатором анексії Криму був особисто Путін[17].

З початком офіційної інтервенції Росії до Сирії 30 вересня 2015 року кораблі Чорноморського флоту здійснювали прикриття групи російських військ в Сирії, несли бойову службу в складі середземноморської ескадри ВМФ Росії.

За 2016 рік кораблі флоту здійснили близько 80 походів в ближню та дальню морські зони, успішно виконували завдання в складі постійного оперативного з'єднання ВМФ Росії в Сирії. Кораблі флоту здійснили бойову стрільбу крилатими ракетами «Калібр» по об'єктах на території Сирії[18].

Чорноморський флот відіграє ключову логістичну роль у «Сирійському експресі» — доставки зброї, техніки та вантажів з Росії до Сирії, а також, спільно з Каспійською флотилією використовується для нанесення ракетних ударів. Ескалація ситуації в регіоні буде підштовхувати Росію до підвищення пріоритету посилення ЧФ[19].

З 2014 року Росія розпочала активне переозброєння Чорноморського флоту та мілітаризацію тимчасово окупованого Криму. До окупації Криму якісного оновлення не могло відбуватися у зв'язку з вимогою узгоджувати юридичні складові з Україною, тому, перші нові кораблі та катери у до окупаційний період йшли до Новоросійської військово-морської бази. Втім, 2014 рік все кардинально змінив — Росія відразу почала направляти сучасну техніку та якісно підвищувати потенціал як берегових сил так і надводного (підводного) флоту[19].

Головні напрямки посилення ЧФ РФ були направлені на 3 ключові складові — великі надводні кораблі для присутності у Середземному морі, дизельні підводні човни з крилатими ракетами та патрульно-протидиверсійні сили для захисту пунктів та місць базування кораблів та суден а також патрулювання прибережних вод[19]. Це спричинило зростання інцидентів між російським та українським флотом.

У серпні 2018 ЧМФ Росії оголосив про блокування акваторії Чорного моря від дельти Дунаю до мису Тарханкут[20].

• 30-та дивізія надводних кораблів (Севастополь)
  • 11-та бригада протичовнових кораблів (Севастополь, 6 великих військових кораблів)
    • Гвардійський ракетний крейсер «Москва» (№ 121, тип «Слава» (проєкт 1164), 1983)
    • великий протичовновий корабель «Керч» (№ 713, тип «Кара» (проєкт 1134), 1974)
    • великий протичовновий корабель «Очаков» (№ 707, тип «Кара» (проєкт 1134), 1973)
    • ракетний фрегат «Смєтлівий» (№ 810, тип «Кашин» (проєкт 61 М), 1966)
    • гвардійський ракетний фрегат «Ладний» (№ 801, тип «Крівак І» (проєкт 1135), 1978)
    • гвардійський ракетний фрегат «Питлівий» (№ 808, тип «Крівак ІІ» (проєкт 1135), 1979)
  • 197-ма бригада десантних кораблів (Севастополь, 7 десантних кораблів)
    • десантний корабель «Ніколай Фільченков» (№ 152, тип «Алігатор» (проєкт 1171), 1975)
    • десантний корабель «Орськ» (№ 148, тип «Алігатор» (проєкт 1171), 1968)
    • десантний корабель «Саратов» (№ 150, тип «Алігатор» (проєкт 1171), 1966)
    • гвардійський десантний корабель «Азов» (№ 151, тип «Ропуча-ІІ» (проєкт 775М), 1990)
    • десантний корабель «Ямал» (№ 156, тип «Ропуча-І» (проєкт 775), 1988)
    • десантний корабель «Новочеркасськ» (№ 142, тип «Ропуча-І» (проєкт 775), 1987)
    • десантний корабель «Цезарь Куніков» (№ 158, тип «Ропуча-І» (проєкт 775). 1984)
• 41-ша бригада ракетних катерів (Севастополь)
  • 295-й дивізіон ракетних катерів (Севастополь)
    • ракетний катер «Р-44» (№ 966, проєкт 206, 1978)
    • ракетний катер «Р-60» (№ 955, проєкт 12411, 1987)
    • ракетний катер «Р-71» (№ 962, проєкт 12411, 1985)
    • ракетний катер «Р-109» (№ 952, проєкт 12411, 1990)
    • ракетний катер «Р-239» (№ 953, проєкт 12411, 1989)
    • ракетний катер «Р-334» (№ 954, проєкт 12411 м, 1989)

• 68-ма бригада кораблів охорони водного району (Севастополь)
  • 400-ий дивізіон протичовнових кораблів (Севастополь)
    • малий протичовновий корабель «Алєксандровец» (№ 059, проєкт 1124, 1982)
    • малий протичовновий корабель «Суздалєц» (№ 071, проєкт 1124 М, 1983)
    • малий протичовновий корабель «Муромец» (№ 064, проєкт 1124 м, 1982)
    • малий протичовновий корабель «Владимирец» (№ 060, проєкт 11451, 1990)
  • 418-й дивізіон тральщиків (Севастополь)
    • морський тральщик «Іван Голубец» (№ 911, проєкт 266 М, 1973)
    • морський тральщик «Віце-адмирал Жуков» (№ 909, проєкт 266 М, 1978)
    • морський тральщик «Турбініст» (№ 912, проєкт 266 М, 1972)
    • морський тральщик «Ковровец» (№ 913, проєкт 266 М, 1974)
• 63-тя бригада ремонтуємих кораблів (Севастополь)
• 519-й окремий дивізіон розвідувальних кораблів (Севастополь)
• 9-та бригада морських суден забезпечення (Севастополь)
• 37-ма бригада рятувальних кораблів (Севастополь)

• 810-та окрема бригада морської піхоти (Севастополь)
• 219-й окремий полк радіоелектронної боротьби (Відрадне)

• 43-й окремий морський штурмовий авіаційний полк (Гвардійське)
• 917-й окремий змішаний авіаційний полк (Кача)
• 25-й окремий корабельний протичовновий гелікоптерний полк (Кача)

Деякі великі кораблі (у тому числі флагман) радянського і Чорноморського флоту Росії в українському місті Севастополь, серпень 2007.

• 4-та окрема бригада підводних човнів (Новоросійськ):
  • підводний човен «Алроса» (колишня «Б-871», № 554, проєкт 877), 1990) крилаті ракети і торпеди
  • підводний човен «Святий князь Георгій» (колишня «Б-380», № 572, (проєкт 641Б), 1980), торпеди (виведений зі складу флоту)
  • підводний човен Б-237 «Ростов-на-Дону» (№ 01671, проєкт 877, 2014)
  • підводний човен Б-261 «Новоросійськ» (№ 01670, проєкт 877, 2013)
  • підводний човен Б-262 «Старий Оскол» (№ 01672, проєкт 877, 2014)
  • підводний човен Б-265 «Краснодар» (№ 01673, проєкт 877, 2015)
  • підводний човен Б-268 «Великий Новгород» (№ 01674, проєкт 877, 2016)
  • підводний човен Б-271 «Колпіно» (№ 01675, проєкт 877, 2016)
• 41-ша бригада ракетних катерів (Севастополь)
  • 166-й дивізіон малих ракетних кораблів (Новоросійськ)
    • ракетний корабель на повітряній подушці «Бора» (№ 615, проєкт 1239, 1997)
    • ракетний корабель на повітряній подушці «Самум» (№ 616, проєкт 1239, 2000)
    • ракетний корвет «Міраж» (№ 617, проєкт 12341, 1986)
    • ракетний корвет «Штиль» (№ 620, проєкт 12341, 1978)
• 184-та бригада кораблів охорони водного району
  • 181-й дивізіон малих протичовнових кораблів (Новоросійськ)
    • малий протичовновий корабель «Касімов» (№ 055, проєкт 1124 м, 1986)
    • малий протичовновий корабель «Поворіно» (№ 053, проєкт 1124 м, 1989)
    • малий протичовновий корабель «Єйськ» (№ 054, проєкт 1124 м, 1989)
  • 170-й дивізіон тральщиків (Новоросійськ)
    • базовий тральщик «Лейтенант Ільїн» (№ 438, проєкт 12650, 1982)
    • базовий тральщик «Мінеральні Води» (№ 426, проєкт 12650, 1990)
    • морський тральщик «Железняков» (№ 901, проєкт 12660, 1988)
    • морський тральщик «Валєнтін Пікуль» (№ 770, проєкт 266мэ, 2001)
• 97-й окремий дивізіон надводних кораблів (Темрюк)

• 382-й окремий батальйон морської піхоти (Темрюк)
• 11-та берегова ракетно-артилерійська бригада (Анапа)