Чумка собак

Чумка собак відома людству з доби одомашнення тварини. Неможливість рятування у той час приводила до примирення зі смертю собак та цуценят, особливо вразливих до хвороби. 1762 року епідемія чумки собак була зафіксована у Криму. 1905 року вірусну природу чумки собак вперше довів науковець Карре, звідки назва хвороби за автором відкриття.

Збудником є параміксовірус[1]. Вивчення штамів параміксовірусу, отриманих від хворих собак у різних і віддалених одна від одної територіях, доводить, що вони одного типу та відрізняються лише вірулентністю (ступенем здатності викликати хворобу[2]). Віруси потрапляють у зовнішнє середовище зі слиною собак, сечею і екскрементами, зі злущеними часточками шкіри (епідермісу) тощо.

Собаки належать до соціального типу тварин, схильними до стадності, що сприяє розповсюдженню хвороби між «знайомими» та «незнайомими» тваринами.

Вражаються собаки будь-якого віку, домашні чи покинуті людьми. Особливо вразливі цуценята, відсоток помираючих серед котрих надзвичайно високий у разі відсутності щеплення[1]. Хвороба у щенят має блискавичну або гостру форму, переважають ураження кишок та легенів. Зростання захворюваності (і смерті собак) припадають на весну кінець лютого початок березня, кінець літа і осінь. Від моменту захворювання до повного розвитку клінічної картини проходить від трьох до двадцяти одного дня.

Форми хвороби дорослих собак:

• атипова
• шкіряна
• легенева
• генералізована (комбінація двох-трьох форм)
• ураження Центральної нервової системи (ЦНС)[1] . Відсоток смертності у собак з ураженням ЦНС високий.

Хвора собака відмовляється від їжі і контактів з господарем, доказами відмови від спілкування є як зменшення скиглення, гарчання, гавкоту, так і неприпустимість контактів руками; підвищена сльозливість; також перед смертю відбувається параліч усіх лап.

Тварина шукає тихого місця, має «винуватий», пригнічений чи виморений вигляд. У разі ураженя центральної нервової системи собака втрачає здатність впізнавати господарів, намагається захищати власний спокій загрозливими гарчанням і гавкітом. У разі тяжкої форми хвороби помітні судоми, втрата свідомості і смерть.

Ветеринари проводять диференціальну діагностику із аденовірусними захворюваннями, ураженням сальмонелами, коронавірусним ентеритом, енцефалітом, лептоспірозом, дерматитами собак неінфекційного походження[3].

• 
  Наявні ознаки хвороби собаки
• 
  Цитологічна діагностика
• 
  Ветеринарне щеплення
• 
  Для малої зростом тварини.

Серед засобів профілактики — всіляке попередження контактів з незнайомими і хворими тваринами. Ретельно миють іграшки цуценят і посуд, з якого харчуються собаки, у разі потреби їх дезинфікують. Ці засоби профілактики треба проводити у комплексі з щепленням.

Щеплення для цуценят починають з тримісячного віку і проводять двічі у терміни, котрі визначить ветеринар. Бажано завести на свійського собаку ветеринарний паспорт, аби мати офіційно позначені і зафіксовані дати щеплення і від яких хвороб.

Люди не хворіють на чумку собак і догляд за хворим собакою не призводить до хвороби людей.

• Снигирев С. И. Эпизоотический процесс чумки и парвовирусного энтерита у собак во взаимосвязи с их территориальной и популяционной структурой в различных экологических условиях: Дисс. … доктор биологических наук. — Новосибирск, 2005. 298 с.
• http://vetl.ru/chuma-plotoyadnyx/ (опис захворювання)

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Чумка собак