Шай-Хулуд
Шай-Хулуд (англ. Shai-Hulud — фременська назва, спотв. араб. شيء خلود [шай'-хулӯд] — "вічна річ" або перс. [шах-е-хулуд] — «владика вічності»[1]), Піщаний черв'як (англ. Sandworm; лат. Geonematodium arraknis або Shaihuludata gigantica) — велетенські істоти, що фігурують у Хроніках Дюни, написаних Френком Гербертом. Це унікальні тварини, що існували лише на планеті Арракіс до епохи імператора Лето II. Після його правління з'явилися знову і отримали назву Шайтан, несучи в собі частинку пам'яті Лето II.
Опис
Шай-Хулуд є кремнійорганічною формою життя. Кожен черв'як складається з декількох сотень сегментів, кожен з яких володіє власною примітивною нервовою системою, що робить хробака практично незнищенним — навіть якщо вдасться знищити один з сегментів, то його роль та функції візьмуть інші. Піщані хробаки мають величезні розміри: найбільші особини сягають 400 метрів в довжину і 40 метрів у діаметрі (в глибокій Пустелі) і доживають до дуже поважного віку (якщо їх не вбиває один з побратимів, або якщо черв'як не гине, натрапивши на воду, яка для нього отруйна). Паща хробака досягає 80 метрів в діаметрі і наповнена сотнями зубів.[2].
Протягом свого розвитку черв'яки проходять кілька стадій. Стадія личинки називається піщаною фореллю і являє собою аморфну багатоклітинну істоту. Практично вся піщана форель вмирає при виверженні спайсу, найменші коливання температури у 5 градусів за Цельсієм можуть вбити її. Вижилі особини утворюють цисту і впадають в сплячку на шість років, прокидаючись після цього у вигляді маленьких, кілька метрів в довжину, піщаних черв'яків. Велика частина стає жертвами старших черв'яків, і лише одиниці доростають до гігантських розмірів[3].
Піщані хробаки населяють майже всі піщані області Арракіса і слугують основою його екології — пісок і кисень планети є продуктами життєдіяльності цих створінь. Але що найголовніше, Шай-Хулуди виробляють Прянощі («спайс») — геріатричний засіб і наркотик, що підсилює прогностичні здібності навігаторів космічних кораблів, без яких неможливі міжзоряні перельоти.[2]
Шай-Хулуд і фремени
Піщані хробаки відігравали важливу роль і в житті людських мешканців планети Арракіс — фременів. Жителі пустелі активно користувалися дарами Шай-Хулуда: Прянощами (і всім, що з них виготовляли: тканини, вибухівку, пластики і т. д.), кристалічними зубами, з яких робили кріс-ножі, і Водою життя (яку отримували, втопивши невеликого хробака у воді) — наркотиком що модифікує свідомість, з допомогою якого будять Пам'ять Предків. Фремени використовували дорослих особин як транспортний засіб.[1][2]
Фремени поклонялися Шай-Хулуду як божеству землі (вимовляючи це ім'я особливим тоном, коли мали на увазі хробака як бога). Евфемізми: «Старий Пустелі», «Старий Батько-Вічність» і «Прадід Пустелі». Внаслідок виділення Прянощі їх також називали «Подавцями Прянощі», «Маленькими подавцями» або просто «Подавцями»[1].
Управління піщаним черв'яком
Фремени мали навички пересування по пустелях Арракіса з допомогою піщаних черв'яків, використовуючи їх як транспортні засоби. Людину, здатну управляти піщаним хробаком, фремени нарікали Наїзником Пустелі. Щоб застрибнути на піщаного черв'яка і керувати ним, фремени використовували великі спеціальні гаки на довгій телескопічній рукоятці, іменовані гаками Подавця. Перший фремен, що застрибнув на піщаного хробака, є рульовим, тобто керує ним і іменується Крюковим.
Для управління рульовий також використовував команди, такі як
- Гейрат — Вперед
- Хаійй-іо — Пішов
- Дерш — Праворуч
- Аш — Ліворуч
Символічний образ
Вілліс Макнеллі вважає, що образ Хробака відсилає до Левіафана, біблійного чудовиська[4].
В романах
Спроби розводити черв'яків в інших областях Галактики мали досить обмежений успіх. Однак через кілька тисячоліть після правління Лето II орден Бене Гессерит вивіз з Арракіса незадовго до його руйнування одного хробака. Убивши його водою, Орден отримав безліч піщаних форелей — личинкових стадій хробака. Вони були поміщені на планеті Бене Гессерит під назвою Капітул (Валлах IX). Через кілька років Капітул частково став ідентичний Дюні; коли клімат став досить сухим, на Капітулі почали з'являтися Черв'яки, але невеликих розмірів.
В культурі
Істоти, подібні Шай-Хулуду, зустрічаються в багатьох інших творах популярної культури: в кінематографі (грабоїд в «Тремтіння землі») і особливо у відеоіграх (наприклад, терраморф в Borderlands 2, молотильник в серії ігор Mass Effect, піщаний черв'як у Overlord, в одній з місій Jedi Knight: Jedi Academy, в грі Terraria). Пародійний варіант піщаних черв'яків присутній в комедійному фільмі жахів Бітлджюс. Аналогічна тварина відома також в «Полуденному світі» Стругацьких як «сора-тобу хіру» (гігантська летюча п'явка Марса).
Зображення
На ілюстрації Джона Шонхерра до першої журнальної публікації «Дюни» (1965)[5] паща черв'яка складається з трьох частин, хоча в романі ніде не вказувалося, що щелепи істоти влаштовані саме таким чином. Пізніше цей художник створив кілька малюнків для обкладинок в тому ж ключі[6][7][8]. Ідея була запозичена дизайнерами для екранізації Девіда Лінча 1984 року. Для попередньої спроби екранізації Алехандро Ходоровський інший образ створив Ганс Гігер, після її скасування він використовував зображення при створенні образу Чужого для однойменного фільму 1979 року[9].
Див. також
- Сарлакк — подібна істота з всесвіту Зоряних Воєн.
- Грабоїд — у фільмі «Тремтіння землі».
Примітки
- П. А. Вязников. Термины времён Империи / Фрэнк Герберт. Дюна. — М.: изд-во АСТ, 2000.
- Дмитрий Воронов, Виталий Чихарин, Александр Натаров. Твари гербертовы; Расы и существа “Дюны” // Мир фантастики. — 2004. — № 15 (22 лютого). — С. 90-94.
- Приложение I к роману «Дюна» Ф. Херберта
- Shai-Hulud as Leviathan // W. McNelly (1984). Dune Encyclopedia. — Berkley Books, New York, pp. 622—624.
- Analog, March 1965, cover.
- Frank Herbert, Sandworms of Dune, Caedmon, 1978. (пасть червя полураскрыта)
- Frank Herbert, Heretics of Dune, Berkley Books, 1986.
- Frank Herbert, The Second Great Dune Trilogy, Gollancz, 1987.
- Д. Воронов, А. Натаров. Пряность, песок и киноплёнка. История экранизаций «Дюны» // Мир фантастики. — 2004. — № 4(8). — С. 91.
Література
- W. McNelly (1984). Dune Encyclopedia. — Berkley Books, New York, pp. 618-624.