Шарль Ренар

У 1877 році він заснував Центральний інститут військового повітроплавання Шале-Медон, який згодом став першою у світі лабораторією випробування літаків. У 1879 році він добився будівництва ангару («Ангар Y»; фр. «Hangar Y»)[3], необхідного для оснащення та зберігання повітряних куль і дирижаблів.

На створених Ренаром експериментальному устаткуванні досліджувався аеродинамічний опір дирижаблів залежно від швидкості обтікання й форми корпуса. На основі цих досліджень Ренар розробив теорію статичної стійкості дирижабля в польоті.

У 1877—1879 роках Шарль Ренар розробив сортамент канатів, що використовувались при конструюванні аеростатів, з таким розрахунком, щоб їх можна було виготовляти заздалегідь для різних аеростатів. Ренар прийняв за основний параметр масу канату на 1 м довжини, і побудував ряд за законом геометричної прогресії із знаменником, котрий забезпечував десятикратне збільшення маси через кожні п'ять членів ряду. Знаменник такого ряду дорівнює ${\displaystyle {\sqrt[{5}]{10}}}$. На базі побудованого Ренаром ряду, який умовно позначили R5, були згодом побудовані ряди R10, R20, R40 і т. д., названі рядами Ренара або рядами переважних чисел були стандартизовані у 1952 році ISO 3[4]. В Україні діє ГОСТ 8032-84[5], що відповідає міжнародним рекомендаціям.

У 1884 за фінансування військового міністерства Ш. Ренар разом з А. Кребсом (фр. Arthur H.C. Krebs) розробив і побудував дирижабль «Франція» (фр. «La France») з електродвигуном конструкції З. Ґрамма потужністю 6,6 кВт й акумуляторною батареєю, за довжиною більший ніж перший дирижабль А. Жіффара, що використовував паровий двигун потужністю 2,2 кВт. Двигун приводив у рух чотирилопастевий повітряний гвинт діаметром 7,01 м. Довжина дирижабля склала 52 м, об'єм — 1 900 м³. Загальна маса силової установки 0,6 т, маса дирижабля 2 т. 9 серпня 1884 у безвітряну погоду дирижабль зробив політ з довжиною траси близько 7,6 км з поверненням на місце старту за 23 хв.

У 1884—1885 роках виконано було ще 6 польотів.

На основі досвіду польотів дирижабля «Франція» Ренар визначив необхідну площу оперення дирижабля. Він першим розробив методику оцінки власної швидкості дирижабля з урахуванням швидкості вітру, створив конструкції прив'язних аеростатів спостереження, що застосовувалися у французькій армії. Наскільки було важливим повітроплавання для військових цілей, доводить та обставина, що французи забезпечили загоном повітроплавців у 1884 р. свої війська, відправлені у Тонкінську експедицію у франко-китайській війні.

У 1903—1905 роках Ш. Ренар розробив і побудував декілька багатоланкових активних армійських автопоїздів. Вони складалися з тягача з паровою або бензиновою силовою установкою, від якої крутний момент за допомогою системи карданних валів передавався на колеса декількох причепів з керованими за допомогою важільних механізмів передніми осями так, що всі складові автопоїзда рухались в одній колії[6]. Останні конструкції оснащувались 16,1-літровим двигуном фірми Daimler але останній вагон завжди зрізував кут повороту[7].

Пригнічений відмовою французького уряду у фінансуванні його експериментів і відмовою у прийнятті його кандидатури в члени Французької академії наук він покінчив життя самогубством у квітні 1905 року[8].