Шарія Петро Опанасович
Шарія Петро Опанасович (1902, село Тагелоні, Сухумський округ — 1983) — радянський партійний і державний діяч, співробітник ЧК-НКВД, комісар державної безпеки 3-го рангу, депутат Верховної Ради СРСР 1—2-го скликань, професор, доктор філософських наук, академік АН Грузинської РСР.
Шарія Петро Опанасович | |
---|---|
Народився |
1902 Кутаїська губернія, Кавказьке намісництво, Російська імперія |
Помер | 1983 |
Діяльність | політик |
Галузь | марксистська філософія |
Alma mater | Тбіліський державний університет |
Науковий ступінь | доктор філософських наук |
Заклад | Російський хіміко-технологічний університет імені Д. І. Менделєєваd |
Посада | депутат Верховної ради СРСР |
Партія | КПРС |
Нагороди | |
Ранні роки
Народився в селянській родині. З 9-річного віку і до 1918 працював на селі. У 1919–1920 навчався в Сухумській учительській семінарії, але не закінчив її. У січні 1920 року вступив в РКП(б). З вересня 1920 — вчитель сільської школи в Сухумському окрузі.
З березня по липень 1921 — 2-й секретар, член Президії Гальського повітового комітету комсомолу Грузії; потім завідував сільською школою. З квітня 1922 — Начальник Політичного бюро Гальської повітової ЧК.
З вересня 1922 по вересень 1923 навчався у Тифліському університеті. По закінченні університету до червня 1924 — Старший уповноважений Закавказької транспортної ЧК.
З червня 1924 по грудень 1925 навчався в Академії комуністичного виховання імені Н. К. Крупської.
З грудня 1925 викладав марксизм-ленінізм у вузах Москви:
- викладач вечірнього робітничого факультету (грудень 1925 — вересень 1927);
- доцент Комуністичного університету трудящих Сходу імені І. В. Сталіна (вересень 1927 — травень 1928); одночасно — парторг ВКП(б) Інституту філософії Комуністичної Академії (1927–1928);
- доцент Інституту народного господарства імені Г. В. Плеханова (вересень 1928 — червень 1929);
- завідувач кафедри діалектичного матеріалізму Московського хіміко-технологічного інституту імені Д. І. Менделєєва (лютий — грудень 1929); одночасно вчений секретар Комуністичної академії історії і філософії (червень — грудень 1929) і доцент Комуністичного університету імені Я. М. Свердлова (вересень — грудень 1929).
В Грузії
У січні 1931 повернувся до Грузії:
- заступник голови Товариства войовничих матеріалістів діалектики (січень 1930 — травень 1931);
- професор, завідувач кафедри історії, філософії Тифліського педагогічного інституту (вересень 1930 — березень 1934);
- завідувач кафедри історії філософії та діалектичного матеріалізму Тифліського державного університету (вересень 1930 — березень 1934);
- одночасно завідувач Сектором науки Народного комісаріату освіти Грузинської РСР (вересень 1930 — серпень 1931);
- заступник директора Тифліської філії Інституту Маркса-Енгельса-Леніна при ЦК ВКП(б) (березень 1931 — березень 1934).
З березня 1934 перейшов на партійну роботу:
- завідувач Відділом партійної пропаганди, агітації та друку Тифліського / Тбіліського міського комітету КП(б) Грузії (березень 1934 — травень 1937);
- одночасно завідувач Культурно-пропагандистським відділом Тифліського міського комітету КП(б) Грузії (березень 1934 — березень 1935);
- завідувач Відділом шкіл і науки ЦК КП (б) Грузії (31 травня — 11 листопада 1937);
- завідувач відділом партійної пропаганди, агітації та друку ЦК КП (б) Грузії (11 листопада 1937 — вересень 1938; з липня 1938 — Відділ партійної пропаганди й агітації);
- одночасно відповідальний редактор журналу «Більшовик» (Тбілісі) (листопад 1937 — вересень 1938), директор Тбіліської філії Інституту Маркса-Енгельса-Леніна при ЦК ВКП(б) (грудень 1937–1938).
Був людиною, близькою до Л. П. Берії, його референтом і консультантом з політичних питань, радником з питань зовнішньої політики. У вересні 1938 перейшов в центральний апарат НКВД СРСР.
В центральному апараті
- працював в Центральному архіві НКВС СРСР (вересень — листопад 1938);
- начальник Секретаріату НКВС СРСР (8 листопада 1938 — 2 серпня 1939); 28 грудня 1938 присвоєно звання «старший майор державної безпеки»; одночасно (з 30 квітня) — начальник 13-го відділення та заступник начальника V («іноземного») відділу НКВС СРСР;
- начальник Особливого бюро при НКВС СРСР (2 серпня 1939 — 14 березня 1941);
- заступник начальника 1-го управління («розвідка») НКВС СРСР (11 серпня 1941 — 16 серпня 1943; з 14 травня 1943 — НКДБ СРСР); 14 лютого 1943 присвоєно звання комісар державної безпеки 3-го рангу.
З серпня 1943 по 9 червня 1948 року — секретар ЦК КП(б) Грузії з пропаганди та агітації, член Бюро ЦК КП(б) Грузії.
У повоєнний час виїжджав до Парижа для переговорів з грузинськими меншовиками як довірена особа Берії і Сталіна, готував пропозиції щодо повернення грузинських емігрантів.
З травня 1948 по лютий 1952 — Професор філософського факультету Тбіліського державного університету ім. І. В. Сталіна.
15 лютого 1952 заарештований як один з головних фігурантів справи, спрямованої проти Берії («мінгрельської націоналістичної групи»). Після смерті І. В. Сталіна Берія негайно припинив справу, і у березні 1953 Шарія був звільнений, 10 квітня 1953 реабілітований і призначений помічником першого заступника голови Ради міністрів СРСР (Л. П. Берії).
27 червня 1953 заарештований; 28 вересня 1954 Військовою колегією Верховного суду СРСР за ст. 17 і 58-1 «а» КК РРФСР засуджений до 10 років тюремного ув'язнення і 5 років поразки у виборчих правах. Відбував покарання у Володимирській тюрмі. Був звільнений в 1963 році, жив у Тбілісі, працював в АН Грузинської РСР.