Шеверні (замок)

Місцевість і оселя понад 600 років належала родині Henry Hurault, графу Шеверні. Він був генерал-лейтенантом в армії короля Луї ХІ і його казначеєм. Після побудови замку в 17 столітті той без змін дійшов до 21 століття, не постраждав навіть під час Французької революції 1789—1793 років. Відновлення і реставрації потребував лише регулярний сад. Будівництво тривало з 1620 по 1635 рік. Стиль замку відносять до ранішнього бароко короля Луї 13-го. Архітектор, що вів роботи, уславлений майстер Жак Буйє (Жак Буйє де Блуа, Буйє де Блуа), що стажувався у Соломона де Борса, автора Люксембурзького палацу в Парижі. Жак Буйє також автор уславленого Отелю Сале в місті Париж, відомішого як Національний музей Пікассо.

Французів важко здивувати високоякісною архітектурою. Архітектурна школа Франції — одна з сильніших і уславлених у світі. Протягом багатьох століть країна давала зразки стилю в готиці, романській архітектурі, в бароко, рококо, класицизмі, в новітніх стилях. Одним з прикладів архітектури високих мистецьких якостей стала і архітектура замку Шеверні.

Замок Шеверні, північний фасад.

Він значно схожий на архітектуру попередніх будівель. Французька традиція відчувається в рясному використанні русту, мансардних вікон, окремих дахів для кожного архітектурного об'єму. Незважаючи на велич, фасад трохи дріб'язкий і плямистий, що йшло від французького середньовіччя. Красивими вважалися і декілька димарів, башт і башточок над дахами — все це має і замок Шеверні.17 століття і талановитий Жак Буйє де Блуа принесли в архітектуру повну симетрію, величні пропорції, систему в використанні одноманітних оздоб.

Головний фасад замку

Жак Буйє навчався на будівнийцтві Люксембурзького палацу в Парижі. Тоді це було найновітнішим словом в архітектурі. Для замку Шеверні він і використав ту ж розбивку об'ємів, що й на фасаді палацу королеви Марії Медичі. Але як надзвичайно талановита особа, усе зробив по-своєму. На південному фасаді він повністю відмовився від використання наугольного русту, замінивши його горизонтальним дошкоподібним. Відмовився архітектор і від бічних ризалітів, хоча збережені три поверхи і великі дахи над ними. Жак лише трохи подав уперед центральний ризаліт, де був головний вхід у замок. Аби розбити одноманітність фасаду, у міжвіконні проміжки другого поверху він додав овальні ніші з бюстами, але однакові за розмірами і формами. Різноманітними залишились лише дахи, але їх форми повторювались відносно центральної осі фасаду. Так виникала нова архітектура Франції, елегантна, стримана в використанні оздоб, національна за забарвленням. Виникає уява про ансамбль на фасаді. Пізніше в ансамбль підключать і призамковий регулярний сад, геометричний, стриманий і елегантний, як і замкова архітектура.

В архітектурі Франції 1-ї половини 17 століття лише два архітектори так повно і могутньо відчували силу і красу ансамблю в будівлі — і це Франсуа Мансар і маловідомий широкому загалу Жак Буйє де Блуа.

Замок і досі в приватній власності. З 1922 р. його відкрито для відвідин.

• Сейченто
• Французьке бароко
• Франсуа Мансар
• Архітектура бароко
• Жермен Бофран

• Jean-Marie Pérouse de Montclos: Schlösser im Loiretal. Könemann, Köln 1997, ISBN 3-89508-597-9, S. 170.
• Magdeleine Blancher-Le Bourhis, Le château de Cheverny, H.Laurens, 1950, 71 pages.
• Dolina Loary, Warszawa: Wydawnictwo Wiedza i życie, 1998, ISBN 83-7184-976-1.
• Zamki nad Loarą, Bielsko-Biała: Wydawnictwo Pascal, 2001, ISBN 83-7304-001-3.
• Ротенберг Е. И. «Западно-европейское искусство 17 века», М. «Искусство», 1971