Архітектура бароко

Архітекту́ра баро́ко період в розвитку архітектури країн Західної Європи, що охопив приблизно 150-200 років. Період бароко почався наприкінці XVI століття і завершився в кінці XVIII. Бароко (як стиль) охопило всі різновиди мистецтва, але найбільш яскраво відбилося в живописі, театрі (і пов'язаній з ними літературі), музиці, архітектурі.

Бароко і необароко
У темах

Бароко
Війни
Література бароко
Архітектура бароко
Живопис бароко
Барокова музика
Театр бароко
Барокова філософія
Сейченто
Українське бароко
Бароко в Україні
Необароко

Періодизація

Раннє бароко
Розвинене бароко
Пізнє бароко

Джерела архітектури бароко

Архітектор Віньола перший двір вілли Джулія в Римі

Витоки бароко йдуть з архітектури Розвиненого Відродження Риму, бо перший дійсно великий і величний архітектурний ансамбль створив у Ватикані Донато Браманте (1444—1514). Це двір Бельведер завдовжки 300 метрів, що побудований в єдиному стилі при збереженні різних функцій будівель (бельведер з античними скульптурами, регулярний сад, Ватиканська бібліотека і театр просто неба). Але всі форми архітектури досить спокійні, врівноважені і це значить, що це ще не бароко.

Ідею Браманте по створенню ансамблю з декількох будівель підхопив Джакомо да Віньола (1507—1573). Він не мав потужних можливостей Браманте в використанні багатьох будматеріалів і площ. Тому його ансамбль вілли Джуліа для римського папи Юлія ІІІ (понтифік у 1550—1555 роках) невеликих розмірів. Але віллі притаманні вже всі риси бароко: єдиний ансамбль з павільйонами, садом, фонтаном, німфеєм, сходами різних типів, що пов'язують тераси різного рівня. Вілла сильно відокремлена від навколишнього середовища, замкнена на собі, як більшість будівель Відродження, а її архітектура теж врівноважена, як і більшість споруд тієї доби.

Напруженість, велетенські розміри, нервовість й емоційна насиченість — це все додав до ознак бароко Мікеланджело. Саме у творах Віньоли та творах періоду пізнього Мікеланджело дослідники вбачають витоки архітектури бароко.

Характеристика стилю

  • у церквах — широкі нави, іноді овальної форми.
  • часткова або свідома неповнота архітектурних елементів.
  • ефектне використання світла, або сильних контрастів світла і тіні (наприклад, церква Вельтенбурга в Німеччині) або рівномірне освітлення за допомогою кількох вікон (наприклад, абатство святого Мартіна поблизу Штутгарту).
  • розкішне використання кольорів і орнаментів з дерева (часто позолочених), гіпсу або штукатурки, штучного мармуру.
  • великомасштабні стелі, що вкриті фресками.
  • зовнішній фасад часто характеризується ефектним центральним виступом.
  • інтер'єр являє собою місце для живопису, скульптури.
  • ілюзорні ефекти, такі як: оптичні ілюзії, поява тривимірних об'єктів, а також змішання живопису та архітектури.
  • грушоподібні куполи в баварському, чеському, польському та українському бароко.

Швейцарський мистецтвознавець Генріх Вьольфін вказує наступні характеристики стилю: живописність, ілюзія динаміки та монументальність, для розкриття яких використовуються такі засоби як використання світла й тіні, розмив контуру, порушення правильності (живописний безлад), напружена композиція (вісь зображення розміщується під кутом), використання мотиву нашарування одного предмету на інший. Завдання барокового мистецтва — захопити глядача силою пристрасті, створити миттєвий ефект.

палаццо деі Консерваторі (проект Мікеланджело Буонаротті)

Монументальність: масштаби як сакральних будівель, так і приватних, збільшуються, прекрасне ототожнюється з колосальним, грандіозним. Новий стиль прагнув композиційної єдності твору, що досягалося завдяки зміні пропорцій будівель, а також більшій виразності окремих деталей. Замість потрійного розчленування архітраву постає подвійне; балясини з двох однакових половинок стають цільними.

Архітектори відмовилися від принципу поділу фасаду на декілька поверхів. Так, Мікеланджело в проєктах будівель Капітолію об'єднує поверхи палаців пілястрами колосального ордера. Римські майстри для зміни вертикального поділу фасаду виділяли один з поверхів за розмірами й декоруванням, а Берніні комбінував ці два мотиви: нижній поверх трактовано як цокольний, ряд пілястр проходить по всій довжині будівлі.

Бароко змінює принцип горизонтального та вертикального поділу будівель, відмовляється від слідування золотому перетину. Бокові частини поступаються самостійною роллю задля збільшення центрального нефа. У флорентійських базиліках раннього Відродження співвідношення бокового нефа до головного дорівнювало 1:2, цим же визначався поділ площин та їх співвідношення. У церкві Іль-Джезу (Віньола, 1568) бачимо фактично один неф з капелами. На відміну від епохи Ренесансу, де головною була гармонійність твору, співвідношення великих і малих частин будівлі, відображення цілого в кожній деталі, бароко подає лише величезне й колосальне за розмірами. Для демонстрації цих архітектурних принципів можна порівняти собор Св. Петра Браманте та собор Св. Петра Мікеланджело. У Браманте форма поперечних частин хреста повторюється двічі, кожного разу в менших пропорціях. Обидва архітектори використовують колосальний ордер, проте Браманте для закінчення рукавів хреста зберіг оформлення невеликими колонами, співрозмірними людині. За допомогою такого методу грандіозне стає зрозумілим та гармонічним для людини. Мікеланджело прибирає ці портики з проєкту.

Фасади церков та приватних будинків збільшуються в горизонтальному напрямку. Фронтон низько спущено, з обох боків часто розміщено важкі акротерії, цоколь занижено, опорні частини перевантажені високими аттиками над антаблементом. Напівкруглу арку замінює еліптична (вперше використовується Мікеланджело на другому поверсі палаццо Фарнезе), відповідно стиснено цоколі колон. Верхній поверх Палаццо-деї-Консерваторе у Римі тяжко поставлено на непропорційно низькі та тонкі колони, інтервали між якими зменшено.

Змінюється і саме відношення до матеріалу: камінь використовується більш м'яко, стіни являють собою цільну масу. Цегла приховується тиньком. Гострота ліній пом'якшується, кути заокруглюються. У декорі мармур часто замінюється травертином (пористим каменем, що не потребує тонкої обробки, вперше застосовано Мікеланджело в палаці Фарнезе). В інтер'єрі використовується зображення родинних гербів, стилізовані вінки, пальмове листя. Прямі кути вилучено навіть в дрібних деталях (наприклад, профілі пілястр цоколю). Колони часто замінюються чотиригранною опорою (колонна плавно виступає з базису, тоді як чотиригранна опора масивна й підкорюється масі стіни). Це правило стосується римської архітектури, оскільки у приморських містах (Генуя, Неаполь, Палермо) від колони не відмовлялися.

Маньєризм і бароко

Сад монстрів у містечку Бомарцо, доба маньєризму, Італія

Свій внесок в архітектуру бароко зробив і маньєризм. Попри всі недоліки і примхи, майстри маньєризму підхопили естафету інтелектуальних пошуків, високої ерудиції, віртуозної майстерності, науковості і передали її архітекторам італійського Ранішнього бароко (Джакомо делла Порта, Доменіко Фонтана, Карло Мадерно).

Саме в цей час (за потребами суспільства) виникають типи величного міського палацу, барокового монастиря, заміської вілли з палацом і бароковим садом. Фасад церкви Il Gesù в Римі (арх. Джакомо делла Порта, 1573—1584 рр.) став зразком для будівництва багатьох церков як в Італії, так і далеко за її межами (Париж, Гродно, Львів, Олика та ін.)

Від маньєризму бароко успадкувало також потяг до незвичного, дивовижного, вражаючого. Особливо це відбилося в ландшафтній архітектурі, садах і парках бароко (велетенська скульптура або велетенська ж гротескова маска, театр просто неба, незвична будівля з екзотичними деталями тощо). Ще більшим потягом до незвичного означені колекції — гравюр, мінералів, закордонних рослин (і оранжереї для них), створення кабінетів курйозів з першими музейними збірками.

Архітектура Розвиненого бароко в Італії

Наступне покоління архітекторів бароко дасть віртуоза Франческо Борроміні (1599—1667), який дивно проєктував, дивно креслив, дивно будував.

Саме Борроміні сміливо відходив від класичних канонів, авторитетних рішень, попередніх правил, міг (і проєктував) будівлю небаченої складності і міг (і будував) цю складну будівлю. Це Борроміні справжній спадкоємець нервової, емоційно насиченої архітектури Мікеланджело Буонаротті, ніж Лоренцо Берніні чи П'єтро да Кортона.

Ювара та його бароко

Цікавий шлях як архітектор бароко пройшов Філіппо Ювара. Він починав як сценограф і помічник в перебудові театральних будівель. Не всі його проєкти здійснювались. Але від будівлі до будівлі він набирав досвіду. Якщо Доменіко Фонтана (1543—1607) чи Франческо Каратті (?-1675) використовували тип видовженого палацу-блоку без гри об'ємів, Ювара підсилює виразність своїх палаців діагональними побудовами, ризалітами, грою різних за висотою об'ємів. Декор стає дедалі менш стриманим, не цурається русту, пілястр і колон. Але будівлі не стають зразками класицизму, зберігаючи велич, різноманітність і красу саме бароко. Важливою відзнакою архітектурного стилю Ювари стали надзвичайно виразні силуети будівель (замок Ступініджі, палац Орьєнте, базиліка Суперга).

Бароко Австрії

В 17 столітті Австрія як держава мала недовгий період піднесення. Будівництво в стилі бароко почалося задовго до 1690-х років. Один з перших зразків барокового собору в місті Зальцбург виник у 1611—1628 роках. Вже тоді широко використовувалися проєкти і праця архітекторів Італії, бо бароко Австрії розвинулося під могутнім впливом бароко Італії. Так, собор в Зальцбурзі будував італієць Сантіно Соларі. А в захопленій і підкореній Австрією Празі по замовленнях австрійців-переможців працювала вже ціла армія архітекторів, декораторів і художників Італії (від архітектора Каратті до садівника Себрегонді).

Учнівський період закінчився приблизно через 70 років. Вже найбільша барокова споруда Відня палац Шенбрунн — будується австрійцями Йоганом Бернгардом Фішером фон Ерлахом та його сином Йозефом Еммануелєм. При цьому Шенбрунн не схожий на жоден з палаців Італії. В самому Відні будують барокові — палац принца Євгена Савойського (Бельведер), Богемську канцелярію, Придворну бібліотеку, церкву Св. Карла Борромея (Карлскірхе), палаци аристократів. Австрійська провінція пишається справжнім шедевром — бароковим монастирем в містечку Мельк (арх. Я.Прандтауер, Й.Мунгенаст).

Не всім архітекторам і в Австрії вистачало замовлень. Вони їдуть на заробітки (Фішер фон Ерлах, Гілдебрандт, Пільграм). Так шедеври австрійського бароко поширюються і їх можна зустріти як в самій Австрії, так і в колись підлеглих, захоплених країнах (барокові палаци Праги, палац герцога Естергазі в Фертеді, палац Грассалковича в Гьодельо в Угорщині, бароковий монастир-шедевр в Ясові, Словаччина, низка барокових соборів в містах Словаччини та ін.)

Бароко Праги

Власні особливості запровадження архітектури бароко мало місто Прага. Чехію захопила Австрійська імперія, і бароко в Прагу привезли завойовники. Первісно їх обслуговували майстри Італії, котрі не знаходили на батьківщині ані замовлень, ані використання своїх універсальних знань.

Зафіксована участь майстрів Італії ще в побудові готичних соборів Франції. В 17 столітті архітектори Італії розвезли нові архітектурні ідеї по всій Західній Європі. Видатні майстри робили і в Празі. Найбільш обдарованим серед першої генерації майстрів бароко в Празі був Франческо Каратті (? — 1677), що побудував надзвичайно ефектний Чернінський палац. Довжина готичного собору Св. Віта в Празі дорівнювала 124 метри. Чернінський палац уже мав довжину 150 метрів. А подібного фасаду годі й шукати в самій Італії.

Видатним зразком архітектури бароко в Празі став і Валдштейнський палац, над яким плідно попрацювало одразу декілька архітекторів-італійців, серед яких Джованні П'єроні, Андреа Спецца, Ніколо Себрегонді. Останній розпланував дивний сад бароко на несиметричній ділянці, значно прикрасивши і палацовий ансамбль, і саму Прагу, практично перший сад бароко в столичному місті.

Серед представників періоду Розвиненого бароко слід назвати батька і особливо сина Дінценгофера Кіліана Ігнаца. Зразки барокових споруд в Празі обмежувались спочатку поодинокими палацами та церквами. Середньовічне планування Праги не постраждало. Але в місті з'явились виразні архітектурні домінанти, що надали місту значного художнього забарвлення вдруге після доби готики.

Бароко і західноєвропейський театр

Архітектура бароко Португалії

Національний палац Мафра, головний фасад.
Бароковий інтер'єр бібліотеки монастиря в палаці Мафра.

Бароко в Бразилії

Церква Розаріо дос Ретос, 17631784 рр., м. Ору Прету
Катедральна церква, Ріо де Жанейро.

Архітектура бароко в Україні

Західні землі

Доба бароко в Україні припала на період, коли країна була роздерта між міцними сусідніми державами. Тому Правобережна Україна мала зразки бароко, що йшли з католицького центру світу Риму та Польщі. Один з перших зразків бароко у Львові — Стрітенський костел босих кармеліток (1642—1644 рр.), це копія церкви Св. Сусани у Римі (арх. Карло Мадерна, 1603 рік). Але ерудиція і таланти архітекторів швидко дали змогу відійти від копіювання римських зразків і творити оригінальні споруди (костел і монастир бернардинів, Гвоздець, костел і монастир кармелітів босих, Бердичів, каплиця Параскеви П'ятниці, Підкамінь, Домініканський монастир, Богородчани, Петропавлівський костел, Кам'янець-Подільський, костел Вознесіння, Золочів та ін.) Серед найкращих зразків бароко — костел Непорочного Зачаття Діви Марії в Городенці, Івано-Франківська обл., (арх. Бернард Меретин).

Особливо талановиті і оригінальні невеликі костели польського архітектора Войцеха Лєнартовича в теперішніх Новоукраїнці та Угневі, справедливо не оцінені досі. Він будував без копіювання уславлених зразків.

Надзвичайними стали і комплекси барокових будівель у Почаєві (арх. Г. Гофман) та у Кременці (Єзуїтський колегіум і костел, 1731—1743 рр., арх. П. Гіжицький).

Бароко на західних землях здебільшого церковне (костели, монастирі, каплиці). Але було і світське бароко садиба в Оброшино, палац в Ізяславі, палац греко-католицьких митрополитів в комплексі собору Св. Юра у Львові.

Чудовим зразком пізнього бароко на Правобережній Україні став костел Непорочного Зачаття Діви Марії (1786—1791 рр.) в нинішньому селі Мурафа Вінницької області, хоча в ці часи почав домінувати стиль класицизм.

Лівобережна Україна

Ці землі межували з Диким полем, тому заселення і розбудови йшли лише в північних і центральних районах. В нинішніх Донецькій, Луганській, Херсонській, Одеській областях нема зразків архітектури бароко.

Великим бароковим центром став лише Київ, де домінувало церковне будівництво. Київ став справжнім перехрестям різноманітних впливів, що йшли від самої України (арх. Григорович-Барський, Ковнір Степан Дем'янович), Польщі, Німеччини (арх.Шедель Йоган-Ґотфрід), Растреллі (Російська імперія). Недослідженими і зруйнованими залишились барокові польські костели Києва.

Поодинокими зразками світського бароко в Києві стали Будинок митрополитів (1722, 1748-57 рр.) та колишня Бурса (1763—1767 рр.), Маріїнський палац (арх. Растеллі). Особливе місце посіла стара будівля Києво-Могилянської академії.Серед інших міст заслуговують уваги Харків (Свято-Цспенський собор), Козелець (собор Різдва Богородиці), барокові вівтарі деяких церков.

Галерея

Див. також

Джерела

  • Шубарт П. Бароко та його розвиток в архітектурі міст Східної Галичини. — Одеса, 2012.
  • Бароко в России. — М., 1926. (рос.)
  • Бароко в славянских странах. — М. : Наука, 1982. (рос.)
  • Виппер Б. Р. Архитектура русского бароко. — М. : Наука, 1978. (рос.)
  • История русского искусства. — М. : изд. АН СССР, 1960. — Т. 5. (рос.)
  • Локтев В. О втором призвании зодчества // Декоративное искусство СССР. — 1986. — № 3, 1986. (рос.)
  • Локтев В. Этот непонятный отец бароко // Архитектура СССР. — 1982. — № 9.(рос.)
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.