Шевченківський район (Полтава)

Територіальна громада району має свій представницький орган — Шевченківська районна у м. Полтаві рада, до складу якої обрано 42 депутати, які входять до складу 6 постійних комісій ради. Виконавчий комітет налічує 13 осіб. За історію району на його чолі стояли[3]:

• Кононенко Дмитро Пилипович, очолював райвиконком з початку заснування району 1952 р. по 1956 р.
• Герасименко Федір Михайлович, очолював райвиконком з 1957 р. по 1963 р.
• Котелевський Микола Петрович, з 1963 р. по 1973 р.
• Тенянко Надія Яківна, з 1973 р. по 1977 р.
• Несенюк Ніна Василівна, з 1978 р. по 1980 р.
• Тимощенко Анна Романівна, з 1980 по 1983 р.
• Куніна Віра Юхимівна, з 1984 р. по 1986 р.
• Борисовська Людмила Василівна, з 1987 р. по 1989 р.; з 1998 р. по 2006 р.
• Червяченко Володимир Леонідович, з 1990 р. по 1997 р.
• Пругло Олег Євгенович з 2006 по 2010 рр.
• Бардінов Андрій Васильович з 2010 по 2015 рр.
• Чабановський Роман Олександрович з грудня 2015 по червень 2016 рр.[4][5].
• Задворкін Дмитро Юрійович, з жовтня 2016[6]

12 квітня 1952 року було створено Жовтневий район Полтави, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР «Про утворення в місті Полтаві внутрішньоміських районів Жовтневого, Ленінського і Київського». Назва «Жовтневий» серед росомовних не прижилась, і було зініційовано у офіційних документах вказувати його «Октябрським» хоча серед українців у народі його продовжували йменувати оригінальною назвою, не звертаючи увагу на правильну назву.

В 50-60-х роках в районі повним ходом йде відбудова інфраструктури, повертаються підприємства з евакуації. З'являються підприємства та заводи які згодом стали флагманами промислового виробництва не тільки в Полтаві, а й усієї України. В цей час випускають свою першу продукцію «Полтавський завод штучних алмазів», заводи «Електромотор», медичного скла, «Лтава», цегельний та інші. Починається газифікація району, в місті з'явилося телебачення. З 1962 р. вулицями за курсували перші тролейбуси. Побудовано нове приміщення театру ім. М. Гоголя (1958 р.) і відбудовано місцевий краєзнавчий музей (1964 р.).

В районі та в місті в цілому відбудовується мережа освітніх закладів та дитячих садків. Відновили роботу Полтавський педагогічний інститут, будівельний інститут, створено Медичний інститут. В цей час створюються лікарняні заклади, в районі будують дві міські лікарні, центральну районну лікарню та обласну.

В 60-х роках зводяться мікрорайони з багатоповерховою забудовою «Алмазний», «Мотель», згодом «Боженка». Забудовується центральна вулиця міста Фрунзе (нині — Європейська), яку поступово розширяють. В 70-х роках з'являються сучасні мікрорайони Сади-1, у 80-х роках Сади-2, пізніше у 90-х роках Сади-3. В кожному мікрорайоні відкривалися нові сучасні школи та дошкільні заклади.

В XXI сторіччі район продовжує розвиватися. Сучасна площа району становить понад 2000 гектарів. В районі налічується 233 вулиці та провулків, майже 1500 будинків, житловий фонд становить 1,5 мільйона квадратних метрів. Площа зелених насаджень 1280 гектарів. На території району діє 12 ГЖЕДів, з них 4 відомчих, 76 будівельних кооперативів, 59 автогаражних кооперативи, 26 організація має свій житловий фонд, що налічує 75 будинків, понад 4 тис. приватних осель. Адміністративно до складу району входять 5 мікрорайонів та 3 промислові зони, де розміщені 3100 підприємств, установ та організацій різних форм власності та господарювання. Постановою Верховної Ради України від 23.03.2000 р. до складу району включено селище Яр. В районі багато парків, скверів інших зелених зон для відпочинку населення. Це і Корпусний парк, Петровський парк, Сонячний парк, Парк «Перемога», Березовий сквер, парк І.Котляревського, парк «Воїнів-афганців» та ін.

Загалом на території району налічується понад 120 пам'ятників історії та культури, підприємств та навчальних закладів[7].