Полтавська фортеця

Фортеця була побудована між двома ярами — Мазурівкою і Панянкою, на трикутному у плані мисі, що і тепер є у центральній частині Полтави (так зване Городище). За військово-топографічними умовами Городище було найвигіднішим місцем для фортеці. Його східні й південні схили були дуже крутими, а з півдня фортецю омивала маленька річка Полтавка, що витікала з яру Мазурівка. Тому укріплення потребував тільки напрям з напільного північно-західного боку, де тепер розташована площі Конституції.

Фортеця була заснована 1608 року польним коронним гетьманом Станіславом Жолкевським у Полтаві, яка була записана «пустою слободою».

Оборонні споруди представляли собою земляні вали, рови і частокіл.

Полтавська фортеця на карті Ґійома Левассера де Боплана (1650 рік)

Круті східні й південні схили пагорба укріпили частоколом, а з північно-західного боку було викопано рів і насипано вал. Суттєвим недоліком фортеці було те, що джерело води було за її межами. Тому у 1640-х роках під керівництвом коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського фортеця була розширена майже вдвічі, включивши до її складу Мазурівку і частину плато на південному заході від нього. Фортеця стала називатися Старою (первісна частина) та Новою Полтавою. Укріплення були дуже архаїчними: невеликі земляні бастіони півкруглої та прямокутної форми в плані, сполучені валами. На куті мису, приблизно там, де нині стоїть Біла альтанка, був великий підковоподібного плану бастіон. Вірогідно, найвідповідальніші ділянки оборони були посилені рубленими дерев'яними баштами. Фортеця мала п'ять брам — Подільську, Мазурівську, Київську, Спаську й Крилівську[1]. В'їзна була з північного заходу, приблизно там, де нині вулиця Соборності виходить на площу Конституції. Загальна площа споруд перевищувала 36 га[1].

Після Переяславської угоди 1654 року Полтавській фортеці надавалося велике значення. 1658 року під керівництвом полтавського полковника Мартина Пушкаря фортецю ремонтували, для чого з Москви було послано воєводу А. Чиркова. Влітку того ж року Полтаву взяли штурмом і спалили війська гетьмана Івана Виговського. Згодом фортецю відновили, з'явився зовнішній пояс оборони: для захисту форштадту (передмістя) викопано рів і насипано вал, які перекрили рівнину між вершинами ярів Бойкового та Кобищани, приблизно по трасі теперішньої вулиці Європейської.

Мережею підземних ходів фортеця сполучалася з від церковними та деякими іншими старовинними спорудами на Івановій горі. Через низинну частину міста від Старого міста ходи вели в бік іншої гори — Монастирської, де в 1650 році за ініціативою Мартина Пушкаря був споруджений Полтавський Хрестовоздвиженський монастир.

Пам'ятник захисникам Полтави і коменданту фортеці Олексію Келіну (встановлений 27 червня 1909 року)

У 1709 році на час облоги Полтави шведською армією фортеця вже мала досить розвинену систему укріплень, близьку до бастіонної, у вигляді неправильного полігону, дещо витягнутого з півдня на північ. Вона мала 5 в'їзних брам: Подільську, Мазурівську, Київську, Спаську і Курилівську. Вздовж схилів Мазурівського яру у 1709 році ще зберігалися рештки первісних укріплень Старої Полтави 1608 року. Захисники Полтави 1709 року поновили цю лінію оборони, передбачаючи можливість прориву шведами зовнішньої лінії оборони. Лінія укріплень одночасно правила й за греблю, яка перегачувала річку Полтавку, так що у фортеці утворився став — джерело води під час облоги. Всі вежі були дерев'яними, рубленими, чотиригранними, невисокими, з наметовими покрівлями. Полтавська фортеця на початку XVIII століття не відповідала європейському рівню фортифікації. Під час облоги укріплення були значно зруйновані, особливо західний фронт, тому Петро І наказав реконструювати фортецю. Цей наказ не було виконано.

У 1724 році в Полтаву для інспектування відрядили інженер-майора Деколонга, який оглянув фортецю і склав креслення й кошторис на її реконструкцію. В результаті проведених робіт трасування оборонних ліній суттєво не змінилося, за винятком південної дільниці, де в'їзний вузол значно спростили: замість горнверка з'явився трикутний в плані равелін з брамою та баштою, яка збереглася від попереднього періоду. Біля Київської брами горнверк з равеліном взагалі ліквідували, натомість влаштовано бастіон регулярних обрисів. Перед Спаською брамою знищено равелін і вона опинилася просто посеред валу. Північний бастіон перероблено з квадратного в п'ятикутний, аналогічних змін зазнав підковоподібний східний бастіон.

Після 1722 року внутрішню лінію укріплень вздовж Мазурівки ліквідували. 1730 року реконструйована фортеця мала високі земляні вали з частоколом, земляні бастіони більш-менш регулярних обрисів, сухий рів і вісім башт, що збереглися з попереднього періоду, при чому деякі з них були напівзруйнованими. Занепад укріплень у 1774 році відзначав Йоганн Гюльденштедт[1]. У такому вигляді фортеця проіснувала, поступово руйнуючись, до 1805 року, коли вали й рови були прорізані новорозпланованими вулицями.

1817 року за розпорядженням Полтавського генерал-губернатора вали розкопали, рови засипали і на їх місці проклали бульвари.

У сучасній містобудівній структурі Полтави колишня фортеця виділена планувально і композиційно. По трасі валів проходять Першотравневий проспект, частково вулиця Панянка. Фортечній еспланаді відповідає парк на площі Конституції. Найдавніша частина фортеці — Городище або Стара Полтава, розташована на високій горі, і сьогодні є визначною ландшафтною домінантою, що панує в панорамі міста.

• 
  Пам'ятна дошка на реконструйованому фрагменті фортеці.
• 

• Полтавська фортеця // За ред. А. В. Кудрицького. Полтавщина : Енцикл. довід.. — К. : УЕ, 1992. — С. 1024. — ISBN 5-88500-033-6. — с. 735
• Волошин, Юрій (2016). Козаки і Посполиті: міська спільнота Полтави другої половини XVIII ст. К: К. І. С., 2016. — 356 с. ISBN 978-617-684-135-7.

• Полтава Історична — Місто-фортеця Полтава XVII—XVIII століття

• Полтавські підземелля